[Трохим Зіньківський ]
Головна » Статті » Художні твори

Невільницький корабель
Невільницький корабель

(З Гейне)

І.
Добродій мінxер* суперкарго Койк
Сидить над рахунком в каюті,
Свій крам оціня та складає лічбу,
Який з його зиск має бути.
 
«І гума бак добре то й перець не зле —
Три сотні тих кухов не жарти!
Пісок золотий ще й слоневая кість,
На все — чорний крам отже вартий.
 
«Ба Негрів шістсот я оце наміняв
Страх дешево на Сенегалі»;
І тіло цупке в їх і жили міцні,
З заліза немов їх кували.
 
«За їх і намисто, й залізний струмент
Давав я, а більш горілчину, —
Сот з вісім відсотків на цім би придбав —
Аби хоч довіз з половину.
 
«Ба триста хоч Негрів зостанеться з їх
У гавані Ріо — Джанейро, —
Червінців по сотні від штуки візьму
Від спілки Гонзалес Перейро».
 
Зненацька добродій мінхер Ван Койк
В рахунках своїх помішався, —
Ввійшов кораблевий бо лікар туди,
Ван Шміссеном він прозивався.
 
Суха мовби тичка ся постять була,
Вугрі йому носа обсіли.
«Коханий наш лікарю! — мовив Ван Койк,
Чи чорні живі, мої милі?»
 
Подякував лікар за ласку й мовля:
«Я мушу сказать, щоб ви знали,
Що ночі цієї на чорних помір
Зробився таки вже чималий.
 
«Щодня помирало загалом по два,
Сьогодні — аж сім дало дуба:
Жінок троє й четверо чоловіків —
Записана в книзі ця згуба.
 
Їх трупи огледів я пильно тоді ж —
Жди кривди від сього народу,
Бо з себе вдають оці шельми мерців,
Щоб кинуло геть їх у воду.
 
Звелів поздіймати кайдани з мерців
І так, як роблю се звичайно,
Покидати трупи у море назад
Уранці-раненько негайно.

А трішечки згодом наверх вирина
Акул ціле військо з безодні, —
Вони оте негряче люблять м’ясце,
І в мене не будуть голодні!
 
Нас стежать вони від тієї доби,
Як в подорож вийшли ми нашу, —
Сих бестій принаджує труп'ячий дух,
Жадоба їх чує сю пашу.
 
Цікаво на се й подивитись бува
Як стануть мерця жвакувати;
Та ногу, та голову цупить, а тим
Зосталось шматки доїдати.
 
Пожерши, зберуться вдоволені всі
Кругом корабель обступають
Та й вирячать очі на мене, немов
За снідання дякувать мають».
 
Здихнувши Ван Койк на сю річ одказав:
«Яку ж собі раду нам дати
І як од помору ще більшого їх
В пригоді оцій рятувати?»
 
Відмовив тут лікар: «ба винні самі
Сі чорні, що мруть вони вельми,
Бо воздух попсованим духом своїм
Геть в трюмі споганили шельми.
 
Багато вмирає їх ще із нудьги, —
Сумують бо каторжні дуже,
Провітрити їх якби, танців, музик, —
За кращі се ліки послуже!»
 
«От лепськая рада!» аж скрикнув пан Койк
Мудріший мій лікар коханий
І від Арістота, що вчителем був
Колись Олександрові даний!
 
Хоча в голови товариства того,
Що в Дельвті розводить тюльпани
Ученості безліч, — та вам я усе ж
За розум дам більшої шани.
 
Музику! музику! нехай на чердак
Ідуть танцювати всі чорні!
А будуть які сумувати й тоді, —
Під пугою стануть моторні!'»
 
II.
Блакитний у небі високім намет:
Зір безліч зорить серед ночі:
Звабливі, розумні, великі блищать
Як в пишної дівчини очі.
 
Глядять з високості у море вони,
Що ген повилося на милі
У сяйво мигтюче, в червоний туман:
Принадно так плещуться хвилі.
 
Вітрила на судні невільницькім сплять,
Стоїть розрештоване наче;
Чердак тільки скрізь ліхтарями горить,
З музикою кожне там скаче.
 
Стерничий у скрипочку там виграва.
А кухарь на флейті щодуха.
До того хлопча торохтить в барабан,
У сурму сам лікар наш дмуха.
 
Ось чоловіків та жінок кількасот —
Їм свято: крутня до пропаду.
Гасають шалено і що підстрибнуть
Кайдани бряжчать їх до ладу.
 
Доглядач веселощам сим голова
Він з пугою не без роботи:
Недбалих танцюр раз-у-раз бадьорить,
Їм ліків дає від нудоти.
 
І трам-там-та-та-та, і дум-дудуду
Привабив сей ґвалт, мовби чари,
З безодень, збудивши з безглуздого сну,
Страшидла, морськії прочвари.
 
Півсоннії вирнули з моря наверх
Сотнями зубаті акули,
Вирячують очі із дива вони:
Такого ще зроду не чули.
 
Завваживши мабуть, що снідать було
Ще рано давай позіхати,
Немовби ті пащі, що повні зубів,
Хотіли вони показати.
 
І трам-там та-та-та, і дум-дудуду
Кінця оті танці не мають,
Акули уже з нетерплячки самих
Себе за хвостища кусають.
 
Не люблять, здається музики вони,
Як кожне такого ж заводу
«Не любить музики», англійський співець
Казав так, «не вір йому зроду!»
 
І дум-дум дуду! і трам та-та-та!
Десь танцям кінця і не буде!
На щоглі передній мінхер стоїть,
Блага, склавши руки на груди:
 
«Христа задля ради, о Господи, дай
Цім грішникам жити чорненьким,
Вони прогрішились але знаєш ти
Мов діти вони є дурненькі.
 
Життя ох же дай ти їм задля Христа,
Що в муках віддав за нас тіло:
Як трьох мені сот не зостанеться з їх.
Пропало усе моє діло!» 
 
*мінхер – пан (спотворене голландське Mynheer)
Категорія: Художні твори | Додав: Berdyansk (06.08.2013)
Переглядів: 139