[Трохим Зіньківський ]
Головна » Статті » Публіцистика

Штунда, українська раціоналістична секта.

Штунда, українська раціоналістична секта. Ч.2

2. Короткий огляд того, як Німці колонізували південну Україну.
Німці почали осаджуватись на півдні української землі від 1782 p., як цариця Катерина закликала поселенців у Катеринославщину, в Херсонщину та в Таврію і опісля ще в Бессарабію. Р. 1789-го 288 менонітських родин прибуло з Пруссії і осадило острів Хортицю; 1795 р. прибуло ще 118; з них 86 осіло на Хортиці а останці в Павлоградському та в Новомосковському повітах у Катеринославщині. У Таврії по р. Молочній (Мелітопольського пов.) Німці-меноніти в числі 362 родин осіли 1803 -4 р. Число усіх менонітів (1867 p,) і доходило до 40000. На Бессарабії Німці появились у роках 1814 — 17 з Вюртембергу, з Баварії, з Пруссії й з інших країв. Року 1801 в Чернігівщині, у Кролевецькому повіті, коло Вишенок, маєтку Румянцевих-Задунайських, осаджено громаду Гуттерів. Р. 1818 частина їх перейшла на південь у Катеринославщину де осадили колонії Гуттерталь та Іоганесру. Чимало на півдні України осіло Німців та інших вір євангелістської та реформатської науки. Чимало Німців осіло на Волині, де року 1854-го з'явились баптисти.
3. Релігійний рух серед Німців раціоналістичних вір.
В реформатських і протестантських парафіях існують здавна братства «Stunde» або «друзів Божих». Вважають, що заснував ці братства Пилип Яків Шпенер, пробет, що вмер в Берліні року 1705. Шпенер завів з найбільш релігійних парафіян гурток що збирався у відомі години, щоб читати Св. Письмо і співати релігійні гімни, згодом такі саме гуртки повстали в інших місцях у Германії, особливо у Вюртемберзі, де «їх названо «Stunde» черга те, що члени їх збирались визначеної години. Братства «Stunden» були ґрунтом дуже корисним новим релігійним наукам, що в 50 і 60 роки, коли особливо великий релігійний рух був серед протестантських громад, з'явились сливе одночасно; се були секти під назвами базаряни, скакуни, єрусалимські друзі; основним змаганням у їх було — моральне обновлення своїх членів. Гуттери з колонії Гуттерталь і Іогансру, що жили окремим господарством, здобували собі чимало заможності, але стали помічати, що в їх громаді підупало благочестя та повужчав напрямок до набутку, тим зважились вернутися до попереднього комунального ладу. 1856 року вони купили коло м. Оріхова 1500 десятин землі і завели громадське хазяйство, та воно через внутрішній розбрат існувало не довго. 1865 року 23 хазяйства знов з'єднались в одну громаду. Одну хату вони повернули до молитви, а другу в трапезну для чоловіків, а третю — дія жінок і т. д. Побудовано громадські робітні. Кожна людина в громаді мала визначену роботу. На чолі кожної частини громади хазяйства буди доглядачі. Громада однак існувала не довго. Року 1866 сі громадяни поділили, що мали, і перейшли до індивідуального хазяйства. В 60-х роках з’явився і швидко став розповсюджуватися серед Німців-колоністів у Росії «баптизм», його занесено з Пруссії. Баптистами звуть християнські секти, що відкидають хрещення дітей і признають його тільки для дорослих. Вони мають багато поділів. Громади їх розкидано скрізь, особливо в Англії, у Німеччині, у Сполучених державах у Північній Америці. Значним діячем серед баптистів у Германії був Онкен. В Північній Америці в 70 роках баптистів було до трьох мільйонів. (Энцикдопед. Словарь Березина 1870 г. Отд. 1—3, стр. 240 — 111 и Рож д. 46— 47).
З наведених фактів можна бачити, який великий рух релігійний був у 50—60 р. серед Німців. Зовсім натурально що сектирі намагались розповсюджувати свою науку та здобувати як найбільш прозелітів поміж сусідньою суспільністю. Л. С.).
4. Вплив од Німців-раціоналістів на початок штундового руху серед Українців. Історія штундового руху в Херсонщині: а) період, як штунди ще видержували формальні зв'язки з державною церквою.
Перші стосунки між Українцями й Німцями зав’язувались переважно в тих вельми частих випадках як Українці ставали робітниками у німецьких господарствах; — там вони и привчалися до лютеранських звичаїв та до лютеранської віри. Один із благочинних Єлизаветинського повіту каже, що йдучи в найми на рік і на п’ять навіть років, Українці додержують і звичаїв німецьких і моляться укупі з Німцями. Цікаво тут навести простодушне оповідання якогось благочестивого православного.
«Найнялись ми у Німця, та й не знали потім, як від нього вибратись. В середу і в п’ятницю обід скоромний, все з молоком та з м’ясом; в Петрівку теж скоромне. Стали казати, щоб нам пісне варили, так де тобі! не хоче Німець, каже: «косить не будеш за ті гроші, що даю». Та ще таке тобі верзе про пости, що лучче вуши заткни. Цілих 2 — 3 місяці не знаєш свята: все на роботі, в церкві не буваєш, руські слободи не близько, а стань проситись у неділю у хазяїна до церкви, то він зараз тобі каже: «йди в нашу кирку!» та сміється. Терпіли ми терпіли, та як діждали строку, перехрестились та драла звідтіля. Потім уже ніколи не стану у Німця».
Одним з найширших пропагаторів «братств друзів Божих» (штунди) серед Німців і Українців вважають Карла Бонекемнера. Бонекемнер був син реформатського пастора в кол. Рорбаху (Херс. губ.), вчився він в 1-ій Київській гімназії, а богословську освіту одержав в Америці. Він довго подорожував по мирові і ставши по батькові пастором в Рорбаху (1887 p.), сприяв братству «штунди». Потім за ширення штунди його переведено в кол. Нандорф Тираського пов. 1877 р. Вонекемнер перенісся до Америки в чималою частиною своєї парафії*). Бонекеммер, як свідчить д. Рождественський, був найпридатнішим до свого діла (проповідника штунди). Він був добре освічений, знав лікарство, вмів говорити добре не лиш по московському але й по українському; завжди щиро помагав, хто удавався до його по поміч і заробив шани од вельми багатьох селян у Херсонській губ. (який контраст з православними попами!) і наймитів у Німців і інших країв. Багацько народу удавалось до його за наукою слова Божого, і він довго і з охотою розмовляв з ними, роздаючи їм Новий Завіт і Псалтир. Він умовляв їх учити ся письменства, щоб читати Святе Письмо і намагатись жити так, як братство «друзів Божих» (штунда), жити по християнському, кинувши пияцтво і т. и. Робив се він, як сам казав д, Ушинському, не на те щоб зі своїх слухачів зробити відступників від православ’я, а лиш за прихильності до русько-українського народу, де він добачав незвичні релігійну темноту і вбожество велике від непутящого життя і моральної розпусти. «В усіх своїх розмовах з селянами Українцями, — казав він д. Ушинському, я завжди допевнявся, щоб вони брали з штундових братств лиш те, що згідно з православ’ям: себто бажання читати св. Письмо і добре християнське життя зостаючись вірними православним постановам).
Після слів В. А. Комарова  д. Рождественський каже, що перші учителі штунди з Українців М. Ратушний, Балабан та інші, бували у Бонекемнера, він з ними розмовляв і давав їм книги. Можна діймати віри свідоцтву Бонекемнера, що він не мав думки навертати православних до штунди, але ґрунт був родючий, і досить було зерна, насіннячка кинути, щоб уродило сторицею. І до Бонекемнера були проповіді штунди, після певних звісток, раніш ніж Бонекемнер став пастором у Горбаху (1800) вже в с. Основі Одеського повіту можна констатувати зорганізоване з православних братство на кшталт штунди з власними проповідниками (Ратушний, Оніщенко). Відповідь волосної управи Основянської попові Ряснопольському Стойкову (до його парафії належала і Основа, що була 5—6 в. від Ряснополля) від 17 лютого 1805 р. зазначає, що збори штунд у господі Ратушного тягнуться вже 4 роки, значить, в Основі в кінці 60, або в початку 61 р. вже було зорганізоване штундове братство, але там же ще раніш попередником і вчителем Ратушного був Оніщенко, як про се свідчили д. Рождественському Основяни. Оніщенко проживав в 50-х роках коло Херсону, де міг зійтися зі штундовими Німцями і навідуючись додому в Основу, заніс перший туди штунду і бесідуючи зі своїм сусідом Ратушним, міг вплинути на сього. Рожд. свідчить, що сам Оніщенко казав йому, буцім, вони укупі з Ратушним читали Біблію і були в їх релігійні розмови, хоч часу, коли сі розмови були, він не визначив. Д. Рожд. догадується, що Оніщенко на штунду перейшов либонь в половині 50-х років (52), бо як свідчив Комаров д. Рождественському, Балабан, Капустян, Осадчий із села Ігнатівки 0—7 вер. від Освови і Ратушний їздили за порадою Оніщенковою в колонію Рорбах на релігійні бесіди до німця Кепеля. Се свідчить, як правдиво зауважує д. Рожд., що у Оніщенка вже були зв’язки з Німцями з Рорбаху і що коло його скупилась вже громадка людей, цікавих до релігійних питань. Вони, як бачиться, не лиш вели свої бесіди, і вчащали на німецькі «штунди». Коли ми ще зауважимо на звістку д. Значко Яворського 1808 р., що штунда з Рорбаху розійшлась по інших колоніях і по православних сусідніх селах — Основі, Ігнатівці й Ряснополлю 10—12 років тому, як він каже, себто між роками 1850 і 1858, то з сих уривкових звісток на переконатись, що штунда між православними була в 2-ій полонині 50-х років.
Перші апостоли штунди в Основі,—як сказано, — були Оніщенко і Ратушний. Оніщенкові тепер віку років 70, як свідчить д. Рожд, кріпацтва він ходив у найми переважно до Німців біля гор. Миколаєва (Херс. Губ) Вигляд поверхній має німецького колоніста, в церкву не ходить вже 30 літ, і Проживаючи у Німців, він якийсь час ходив до кірхи, але незабаром кинув, Зросту високого, худорлявий, з дитячими простодушними синіми очима. Володіє добре словом і в випалом говорить про свої релігійні переконання, ; що все вкупі вражає слухача. В своїм хатнім житті він чудар великий. Про його в народі багацько оповідань, Від сім'ї своєї жінки і жонатого сина живе нарізно, сам готуючи собі страву, одіж і загалом вельми працьовита людина. В офіціальних шпаргалях про його нема жадних звісток, а се залежить від того, ідо він держить осторонь від штунди і не буває на молебнях. Зв’язки його з Ратушним безперечні. Він сам каже, що «Біг дав йому світ, а Михайлові (Ратушному) розум». В селі (Основі) всі певні, що Ратушний та інші й досі йдуть по раду до Оніщенка. Цікаве оповідання Оніщенка про перелом релігійний в своїм релігійно моральнім житті. Се оповідання свідчить, що сей перелом, се шукання певного шляху відбуваються в душах з глибоким чуттям, при сильній душевній ажитації, що часом доводить глибокі натури до екстазу релігійного. Спізнавши нікчемність свого життя прежнього («я скверний був» каже він), Оніщенко став прохати Бога, щоб той його напутив. «Одного разу молився я на полі, розказував він д. Рожд., я плакав і кричав: «Господи, просвіти мене, напути мене!» Не знаю хто — я сього не бачив — наче здійняв з мене одежу, і зробилось міні легко і я вільний і пізнав Бога. Другого разу теж молився на полі, я стояв навколішках і раптом вдарив страшний грім; я затремтів усім тілом і почувся мені голос «держись». Навівши се оповідання і додавши ще Кіевск. Губ. Вед. 73 p. факт, що один штундист говорив православному: «от ти не бачив свого Бога, а я, лиш закрию очі, то й бачу», шановний д. Рожд. на підставі сих фактів думає, що штундизм скоріш містична доктрина, ніж раціоналістична. Одначе кожна хоч трішки освічена людина в оповіданні Оніщенка і наведеному факту про видіння Бога другим штундистом побачать не що, як лиш релігійний екстаз. Коротко додамо, що штундисти саме і відкидають усе, що є містичні доктрини як, наприклад, містичні доктрини про 7 таїнств, про «пресуществленіе» і т. и.
Головним фундаментом штунди в Основі і проповідником її по Херсонщині був ученик Оніщенків і сусіда його славний, в історії штунди Михайло Ратушний. На жаль біографічних звісток про його ранішнє життя маємо не багацько. після свідоцтва колишнього штударя, наверненого на православ’я. В. А. Комарова, Ратушний замолоду був хлібороб і чоботар (чоботарству вчив його Оніщенко). Письменству, як і Оніщенко, вивчився вже не молодим бувши. В Основі його знають буцім за людину хитру й лицемірну. Ратушний живе й тепер в Основі. Одежею нагадує сільського купця. Се людина видимо чималого розуму і хисту. Навіть помічник прокуратора Степанів, що винуватив його на суді 78 р. у Одесі засвідчив, що коли порівняти його до інших штундарів (що здебільшого вищі розвитком від православних), то його можна уважати навіть за освічену людину. Опріч того, що вже відомо його зв’язки з Оніщенком, як його першим вчителем, Ратушний часто їздив в Рорбах (12 верст від Основи) до млина, як розказував про се д. Рожд. Оті поїздки, як думає Рожд., мали на меті либонь не одні млинові справи, 2-й половині 50-х р. в тих місцях широко йшла пропаганда між Німцями назаретської секти і Ратушний міг підпасти під вплив назаретських сектарів. Ратушний бував не тільки в Рорбаху. В. Комаров, що і від 1856 р. наймитом в кол. Елененталь (Чорнпорка у німця теслі штунди Йоганна Шока, стрівав там Ратушного. Вітаючись. Шок і Ратушний цілувались. Потій Шок говорив Комарову, що Ратушний йому брат. Є звістка потім і про його зв’язки з Бонекемнером, В Основі Ратушний став головою штундистам і у його господі збирались, по свідоцтву волості, в лютім 65 р, 17 чоловіків та 3 жінки, а в списку в попа Стойкова штундів було тоді в Основі 32 душі (Основякських селян 24 чоловіків, 6 жінок, 1 міщанин з Вознесенського з Одеси.
Ратушний не вдовольнявся самою О-вою; наче б то крамарюючи їздив скрізь по окрузі проповідувати; про се свідчили на суді Основний Бончів, Кутельвас, Колодяжний та Филимонів, та се видно з того, що в маї р. 1870 його арештував у ночі становий 3-го стану Херсонського повіту в С. Петровському з 8 чоловіками з села Костянтинівни; селяни сказали на допиті що були в Ігнатівці, штунди вчившись. Проти непевного свідчення від ренегата штунди Комарова маємо звістки про високу моральну гідність Ратушного. Д. Рождественський наводить свідоцтво однієї людини, що Ратушний та Балабан «своїм посвяченням вченню, лагідністю, вченістю богословською та твердістю в своїх пересвідченнях зажили величезної поваги у штундів. Про підвагу його та про завзятість свідчить те, що розмовляючи з справником (як його було арештовано 1865), він докоряв духовенству за користолюбство та за неморальність, а як справник посилав його їхати до архієрея на «розмову» Ратушний одказав, що йому чого їхати до архієрея. Як у лютім р. 1870 архієрей, «бажаючи покористуватись із релігійного напрямку М. Ратушного, дбав про те, щоб не тільки вернути до православ’я, але й прилучити до православного духовенства (себто — зробити його православним попом), Ратушного покликано до архієрея, — отже він уперто зостався при своїй облуді Д. Ємельянов Ратушного й Рябошапку взиває «кулаками» (деріями, глитаями). Ратушний, — каже він, — зробившись баптистом, себто вихрестившись у баптизм, робив «доноси (які?) на інших штундів, то вони проповідують політику. Д. Ємельянов своїм артикулом показав, що заносив туди всяку не вивірену звістку і може з попівських уст, ворожих штундизмові. Ще менш можна йняти віри тому що наговорює ренегат Комаров на колишніх одновірців. Так д. Рождественському він розказав, що буцім, як Рябошапка настановив для Ігнатівців баптистів пресвітера і тим поменшив прибутки Ратушному то сей посварився з Рябошапкою й зненавидів Ігнатівського пресвітера. Якось раз «держав зібрання» (себто читав і тлумачив св. письмо) баптистський пресвітер Йоган Ціммерман. На сьому був основянин Евген Цапенко, і буцім Ратушний потім його спитався, хто краще «держить зібрання»: він, Ратушний, чи Ціммерман. Цапенко наче відказав, що Ціммерман і се буцім так з'обидило Ратушного, що він 2 роки не хотів охрещувати Цапенка, що прохав про се, і врешті буцім узяв з нього 5 крб. Тенденційність сей брехливої звістки кинеться зараз в вічі, скоро згадаємо, що згаданих тут Комаровии прибутків штундові пресвітери не мали, як се у попів, і вони не могли поменшати у Ратушного через те, що в Ігнатівці окремого пресвітера настановлено, але се видко буде там, де говоритимемо про те, як у штундів пресвитерство організовано.
З Основи штунда перейшла в Ігнатівку і в Ряснополь. В Ряснополю вже р. 1867-го було, — кажуть офіціальні звістки, — 33 чоловіків та 21 жінки — 54 душ явних штундових. В Ігнатівці перше насіння посіяв Ратушний. Він навернув до штунди Балабана Вітенка та Олександра Капустяна, що зробилися теж завзятими проповідниками нової науки. Гараснм Балабан (Вітенко) та Ол. Капустян, прибравши собі ще помагачів Архипових (чоловіка і жінку), розвели штунду в Ігнатівці вже р. 1867. після офіційних звісток, було явних штундів 15 чоловіка без дітей, а на суді р. 1878 підпрокурор доводив, що половину Ігнатівців — поштуджено і по окрузі, так, що Ішатівка, вкупі з Основою зробились осередком новому рухові. Незабаром штунда визначилась іще в повітах Ананівському та Херсонському. В с. Костянтинівні Херсонського повіту штунди вчив Лазар Шура (з села Гуляя Чигиринського н, Київ. г.). Відомо, що зібрання він держав тут уже р.1869, але певне штунда там почалась раніше. До р. 1871 Шура навернув до штунди «більшу частину села», як кажуть у «прошенії» до архієрея про те, щоб вигнати Шуру. В Костянтинівці вже р. 1872 було 60 чоловіка штундів. На хуторі коло м. Ахмечетки (Анан, пов.), що його держав у посесиї Німець, р. 1870 збирались 5 хуторян під проводом Данила Кондрацького ананівського міщанина. З Костянтинівки штунда скоро перейшла в сусіднє село Покровське, — там учителювати став Лук'ян Гайдамака. На х. Миколаївському (Анан. пов.) за ватажка був ананівський міщанин Адаи Пойсаровський. Р 1897, після офіціяльних дат, тут було штундів 15 чоловіка, а після звістки Значко-Яворського) було чоловіків із 35, а жінок 15 — усього 50.
Єлисавеській повіт був другим полем, де штунда почалась одночаспо з першими її виявами в Одеському повіті. От панотець-місіонер Зубов каже, що в с. Карлівці (Єлис. пов.) штунда прищепилась у початку 60-х років. Тут її посіяли Німці з колонії Старий Данциг, що через греблю від Карлівки. Одночасно Стародагцинські Німці з поміж своїх православних слухачів приготували двох дужих діячів штундових: Юхима Цимбала з Карлівки та з с. Обознівки Хведосия Вітряченка, що довго пробував наймитом у Німців. Цимбал та Вітряченко за короткий час широко розповсюдили штунду по повіту. В самій Карлівці (офіційні дати з р. 1869) «упертих явно» було 54 чоловіка — се після умовляння відповідно спеціальному наказові єпархіального начальства. (Дело Х. Д. Коне). В с. Любомирці, другому, ще важнішому, осередку сього руху в у Єлисавеському повіті, зібрання штундові (свідчить д. Н. Г., автор артикулу «Любомірскіе штундисти) відбувалися вже в початку 60-х років. Тут виступив на полі проповідництва любомирець Іван Рябошапка — не менш славне ймення від Ратушного; йому помагав Максим Кравченко. Рябошапка — вельми розумна й дотепна людина. Д. Рождественський описує його: плюгавенький подивитись, трішки зігнувшись, середнього зросту, рябий, з голосом приємним, говорить протягом, Рябошапка відзначався великою дотепністю. За молоду був чабаном, потім ковалем, слюсарем та мірошником. Вчився читати вже немолодого віку. Тепер (р. 1887 йому років 57). Рябошапку до штунди навернув колоніст із Старого Данцигу, Мартин Гюбнер скоро після того, як знесено кріпацтво, — так свідчать найбільш авторитетні дослідачі (Н. Г. — автор артик. «Любомірск. штунда», Рожд., 72). Гюбнер почав з того, що нарадив йому придивитися до свого життя й до людей. Читаючи йому Євангеліє, він дав йому змогу побачити, яке нікчемне те життя, що їм здебільшого живуть православні, та як воно не відповідає науці Христовій. Під упливом од Гюбнера вразлива натура Рябошапки зробила те, що він зовсім переродився морально. У Німців вивчився письменства і перейняв на голос їх пісень божественних і вчення, що єдине авторитетне джерело віри — Євангеліє. «Удаючи з себе апостола», пише піп Автономов, — «він почав збивати православних, проповідуючи каяття. Нервозний, з блискучими очима, блідий на виду, він проповідував Любомирцям, що вони пропащі люди. Його слова турбували людей. Він ходив із хати до хати з Біблією в руках і за короткий час привернув до своєї науки душ із 20. Друга звістка каже, що р. 1867 збиралось у його до 75 чоловіка.
(Історія ширення штунди в Любомирці може бути найліпшим прикладом того, що репресії та насильства дають цілком протилежний результат, ніж той, якого бажають і ждуть насильники. Сю історію нам розказує о. Антономов. Прийнявши штундову науку від Гюбнера, Рябошапка незабаром мав уже 20 прихильників. Піп любимирський рішив «образу мить» їх і ходами радикальними; звелів їм стояти навколішках увесь час служби божої, велів прив’язувати їх до воріт церковної огради, бити й плювати на їх, прилюдно лаяв їх. Біблію Рябошапчину спалив. Любомирці вважали штундів за мучеників за віру, а Рябошапку — за посланця божою, за вістовця бажаної волі й щастя земного й небесного. Всі покинули православіє і за 2—3 роки було там тільки 2—3 родини православні. Все село, під впливом од релігійного екстазу, бажало виявляти свою віру й бути караними, — і їх справді карано. І нові любомирські попи (а їх переміняно скільки) теж намагались боротись із штундою заходами поліційними. Так пише панотець Автономов і ми не маємо права не няти йому віри Л. C.).
Наведену вище характеристику проповіді зробила людина вельми ворожа штунді, — про те вона дає нам зрозуміти, що Рябошапка проповідував з глибокою вірою та переконанням, що зворушує маси й тягне їх за собою; щирість та запал його віри справді нагадує апостолів перших. Бо ж хіба можна няти віри хоч крихітку тим вигадкам, що ними попи та ренеґати штунди каляють і моральний образ Рябошапчин, як і усіх інших апостолів штунди. Ми наведемо до слова сі гидкі брехні, то й побачило, що джерело їх — то злоба й зненависть до людей за те, що їх народ слухає, йде за ними, а тих, попів вважає тільки за «книшохапів», зневажає їх. От Козакевич, Любомирський піп, що його жерецьку повагу й прибутки так несподівано попсував Рябошапка, розказує про свого антагоніста от що: «Від р. 1870-го починаючи Рябошапка щоосені й щовесни збирає з кожного штундаря по декілька карбованців та й їздить з Любомирки невідомо куди і каже, що мов би то їздить клопотати про справи штундові в Одесі, в Києві, в Moскві, навіть у Петербурзі. Штунди толокою зорють йому поле, засіють своїм зерном, зберуть хліб і сіно і звезуть на подвір’я. Тоді Рябошапка вертається додому й розказує штундам, що балакав із царем, з міністрами, з усіма начальниками і простолюд тому, звісно, йме віри. Тут Рябошапка жаліється, що буцім що разу в дорозі його обкрадають православні і допевняється собі ще грошей. Дивись, потому у Рябошапки та в його жінки десь візьметься нова прегарна одежа, а він на подарунок дає штундам портрета фотоґрафічного з себе та ще з яких невідомих людців, іноді кілька нецензурних книжечок, про що штунди самі усім розказують і про що відомо єсть усім православним у Любомирці». Як тут пробивається жаль попівський і заздрість на те, що ось якомусь там мужикові селяни не самохіть толокою все зроблять, а йому, попові, мабуть сього і й православні вівці його не хочуть робити. (Тут у рукописові у Зіньківського чогось не стає. В. Ч.)

Діяльністю Ратушного, Балабапа-Вітенка, Рябошапки, Цимбала, Вітряченка, Кондрацького й иньших штундовий рух широко розлився по Херсонщині. Опріч згаданих місць к 70-му року штунда визначилася ще в Петрівці (Одеськ. п.), де проповідував Петро Вовкаж, в с. Явкині (Хере, п.), в Кривім Озері, Обознівці; Ігнатівці, Лелеківці, Ісленівцях, Лисій Горі, Миколаївці, Помошній, Піщанім Броді і в Глиняній Єлисаветського п. Сей рух у Херсонщині, як і всякий релігійний рух, був спершу до 69 та 70 р. тільки протестом супроти неморальності й неладу в церкві (такий колір мали й німецькі лояльні «Stunden») і спершу обмежився на тому, що читано й тлумачено св. письмо та виявлялося бажання жити по братерському та додержувати в житті науки Христової.

Але раз збуджено критичну думку в народу; вона вже не вдовольнялась сим легеньким протестом. Незабаром український релігійний рух завоював собі найважніші принципи протестантства, а саме баптизму: непризнання таїнств, непризнання святості ікон, молей, святих: основа віри — Євангеліє та апостольські послання, непризнання постів та обрядів православ’я, молитов за живих і померлих, святості хреста.

Що сих принципів вже тримались у Ряснополю, Ігнатівці, Основі й інде, стало відомо 1867 року, а справді вони стали вірою їх далеко, мабуть, раніш. Про те штундарі боялись спершу явно виступати і крились. В жовтні 1865 р. о. Стойков знаходив у «непевних» Основян ікони і при йому віддали шану. Лютого 1866 р. він же пише до консисторії, що «непевні» згодились ходити до церкви, говіли у великий піст і причащались. Як благочинний о. Кіряков, що розмовляв з Ігнатівцями і вмовляв кинути «лесть» німецьку, постерігши в їх релігійних піснях, що їх казав собі співати, німецький виголос, вони говорили, що мають з Німцями лиш справи господарські, а голос пісень перейняли від Основців. У Основі же на зборах справді бувають Німці, і Основці теє бувають у німецьких кирках. Основці собі свідчили, цю Німці у їх були гості, —не вигонити же гостей — а до кирки ходили лиш з цікавості. Року 1867 о. Киріяков писав до єпархіального начальника про свої «умовляння»: «я сам часом аж плакав, і дехто з їх плакали і казали, що вони ніколи не були відступниками від своєї віри, що у їх нема ніякої нової науки і через те вони й не можуть сказати, звідкіль і від кого вони перейняли її і що вони збираючись по господах, нічого за собою не знають опріч, що читають св. Письмо та співають духовці вірші. Про те Ратушний на моє питання, чому на зборах своїх не хрестяться, відказав, що роблять се задля того, щоб відрізнити свої зібрання від (молитви) в церкві; очевидно, що викручуються. А про свої визнання перед слідчим казали, що нічого такого не говорили і нічого того за собою не чують. Раніш того в лютім 1867 р. Основянам, Ігнатівцям та Ряснопольцям допит робив Одеський справник і сей на ці отакі сього допиту писав губернаторові, що вони в дерне ходять, іконам не молять ся і не визнають жадних образів православних. Тоді же Ратушного, його і й деяких інших арештовано іі почало ся слідство) Се мусіло вельми налякати штундарів спершу, і через юно, чому вони затялись перед попом. Лиш що до гів дехто завважае, що трапляється робочої доби на и пу працювати на самому сухому хлібові і через те іноді не держались посту в середу та в п’ятницю нечности. При сьому вони жалкували, що, за проїзду ( в жовтні 1867 р.) преосвященного через Ряснопіль, їх не було дома і що вони б хотіли з ним поговорити 15 січня 1868 р. піп ряснопольський (Ночачевський) писав архієреєві, що штунди на все згоджуються і доводять, що вони справжні християни (себто православні); але се одне лиш бажання улестити священика й заспокоїти його. Потім, сказавши після першого переходу, бачачи, що їх не засилають одразу на Сибір продержавши арештованих який час, повипускали, Херсонські штунди стали виступати сміливо і одверто, і коли схаменувшись адміністрація взялась до репресії було вже пізно. Проте штунди херсонські до 1869—70 р ще формально не поривали з церквою православною і ходила до церкви, хрестилися у попів, причащалась держали ще по хатах задля ока ікони то що. Так, Кондрацький ще 1870 р. зі своїми учениками (коло Ахинчетки) бував за сповіді і причасті, не постував лиш опріч Страшного тижня, теж і не хрестився. Рябошапка ще 1868 р, висидівши в холодній 7 тижнів, згодився висповідатись і запричаститись у Вільшанського попа після «увіщання» попа Лобачевського, хоч се він (Рябошапка) зробив з примусу, бо як спитали ся в його чому він не сповідав ся у свого (любомирського)попа, Рябошапка відказав: «вільшанський піп дуже розумній, а там ще пішло наперекір, а по слову Божому не треба сповідатися у попа. Одначе і формальні зв’язки його незабаром порвано було: штунда зовсім одрізняється в окрему церкву з окремою організацією на кшталт баптизму.

Наступна
Категорія: Публіцистика | Додав: Berdyansk (15.01.2014)
Переглядів: 1355