[Трохим Зіньківський ]
Головна » Файли » Дослідники

Скрипка Василь Микитович
22.07.2013, 18:58
СКРИПКА ВАСИЛЬ МИКИТОВИЧ 
(нар. 16.04. 1930, с. Базавлук Апостолівського р-ну Дніпропетровської обл. – п. 20.09. 1997, м. Кривий Ріг). 
 Український фольклорист, педагог, професор, громадський діяч. Учасник руху шістдесятників.
 З козацького краю. Дитинство й дівочі літа матері Ганни минули в наймах. Батько Микита виріс під гнітом мачухи. Молодожони пішли в чужу хату. Ще коли Василько був малим, сім’я перебралися південніше в степи, у поруйноване розкуркуленням село Подидар. До школи ходив у сусідні більші села. Під час голоду 1947 р. виливав ховрашків із нір – тим сім’я врятувалася.
 Вступив на філологічний факультет Дніпропетровського університету, закінчив його з відзнакою і мав тверду надію на аспірантуру при кафедрі української літератури. Але відмовився вступити в КПРС. Ще й пальцем показав на одного недолугого колеґу: «Не хочу бути з ним в одній партії». І круглому відмінникові з усіх предметів поставили «трійки». Працював учителем. 1962 р. одружився з Галиною.
 Через три роки вступив в аспірантуру Інституту мистецтвознавства, фольклору й етнографії АН УРСР. Директор, Максим Рильський, сам призначив себе керівником його дисертаційної роботи «Українська, чеська та словацька народна лірика». Захистив її 1965 р., вийшла книжкою 1970 р.
 Ще 1964 р. С. опублікував критичну літературознавчу статтю «Перекрити потік одноденок». У 1968, ще до «Празької весни», брав участь у VI Міжнародному з’їзді славістів у Празі, де до нього були приставлені наглядачі. 1967 і 1969 рр. був запрошений з Академії Наук до приймальної комісії Київського держуніверситету ім. Т.Шевченка. Всупереч настановам, поставив «п’ятірку» колишньому політв’язневі Анатолію ЛУПИНОСУ і «двійку» – синові комуніста. До ЦК КПУ надійшов відповідний донос.
 27.06. 1969 р. склав письмовий звіт як голова державної екзаменаційної комісії Кримського педінституту. У VIII його розділі йшлося про плачевне становище української мови на філологічному факультеті. Цей розділ був опублікований у ч. 6 «Українського вісника» в березні 1972. У ч. 4 і 5 УВ були повідомлення, що 4.12. 1970 праця С. «Стильові особливості козацьких, чумацьких та рекрутських пісень» була піддана критиці на вченій раді Інституту за «ідейно-теоретичні та методологічні помилки», за «некритичне ставлення» до М.Костомарова і М.Драгоманова. 15.12. 1970 вчена рада винесла постанову про невідповідність С. посаді наукового співробітника і перевела його на посаду бібліоґрафа.
 У той час С. написав трактат «Пісні гідропонним способом», дав його прочитати Василеві СТУСОВІ та Євгенові СВЕРСТЮКУ. СТУС відповів прихильним листом і дав конкретні поради. (Див.: В.Стус. Твори в 6 т. 9 кн. Т.6, кн. 2. – Львів: Просвіта, 1997. – С. 62-63).
 С. мав десятки публікацій у журналах України і Чехословаччини. Але після арештів шістдесятників почалася «чистка» академічних інститутів. Постановою Бюро Президії АН УРСР від 31.07. 1972 р. № 294 «Про дальше вдосконалення тематичної спрямованості науково-дослідної роботи, структури та кадрового складу установ Секції суспільних наук АН УРСР» багатьох працівників наукових установ, у т.ч. С., було звільнено.
 Рік викладав українську мову в Житомирському педінституті, відтак працював учителем в одному з київських ПТУ, у вечірніх школах різних міст і сіл.
 Зустрічався з Олексою ТИХИМ, який 1976 р. дав йому на зберігання машинопис свого «Словника невідповідних нормам української літературної мови слів (чужі слова, спотворені слова, кальки в т.п.)». Виданий він 2009 р. під назвою «Словник мовних покручів».
 З 1986 – доцент, згодом професор кафедри української літератури Криворізького державного педагогічного інституту (з 1999 – педуніверситет).
 На Європейському симпозіумі «Фольклор і сучасний світ» (Київ, 1990) С. залучив до наукового аналізу пісні про Соловки, про колгоспи, про радянське начальство. На запрошення Альбертського університету (Канада, 1991) провів кілька семінарів з етнології та літературознавства. Далі досліджував усну народну творчість, збирав свідчення про голодомор та політичні репресії. Зокрема, 31.01 і 1.02 1990 р. записав автобіоґрафічну розповідь Оксани МЕШКО (вийшла друком у 2 – 7 числах журналу «Кур’єр Кривбасу» 1994 р. та окремою книжечкою 1996 р.)
 Активно працював на духовне відродження українського народу. З 1994 – голова Криворізького міського об'єднання «Просвіта» ім. Т.Шевченка.
 Науковий доробок професора – понад сто праць. В останні роки досліджував творчість і долі Івана Багряного, Михайла Пронченка, Василя Барки, Тодося Осмачки.
 1994 р. висувався кандидатом у народні депутати.
 Постановою Бюро Президії НАН України № 281-Б від 26.12. 1994 р. постанову 1972 року було скасовано. Тоді 20.03. 1995 С. подав заяву до Інституту мистецтвознавства, фольклору та етнографії ім. М.Рильського, на яку дістав відповідь: «…дирекція Інституту вважає, що звільнення Вас за скороченням штату працівників було зумовлене політичними міркуваннями і не пов’язане з Вашою кваліфікацією як науковця-фольклориста». Йому запропонували відновитися на роботі в Інституті. Однак С. не захотів полишати Кривий Ріг.
Помер 20.09 1997. Похований у с. Нива Трудова Апостолівского р-ну Дніпропетровської обл., неподалік від місця народження. Залишив трьох синів – Максима, Олеся, Романа.
 2007 р. відкрито меморіальну таблицю з написом: «Скрипка Василь Микитович. 16.04.1930 – 20.09. 1997. Відомий український фольклорист, педагог та громадський діяч. У Криворізькому педагогічному університеті працював з 1986 по 1997 роки».
Категорія: Дослідники | Додав: Berdyansk
Переглядів: 372 | Завантажень: 0