[Трохим Зіньківський ]
Головна » Файли » Родичі та друзі

Кравченко Василь Григорович
22.07.2013, 19:56
КРАВЧЕНКО Василь Григорович  (08.05.1862—20.03.1945) — народознавець, етнограф, фольклорист, діалектолог, активний учасник «Просвіти» (див. Просвіти), один з перших в Україні теоретиків етнографічної музейної справи, письменник. Н. в м. Бердянськ у родині робітника. Навч. в Бердянській початковій школі. Товаришував з народовольцями (див. «Народна воля») В.Мартиновичем і В.Чорнобаєвим. 1877 вступив до Феодосійського вчительського ін-ту. 1880 поліція під час перлюстрації його листів до В.Мартиновича та В.Чорнобаєва виявила в них «вільнолюбиві» мотиви. К. був змушений припинити навчання в інституті. Йому заборонили займатися пед. працею. Водночас поліція рекомендувала властям примусово мобілізувати його в армію «для виправлення». Це спонукало К. вступити до Одес. юнкерської школи. Там він познайомився з близьким товаришем М.Драгоманова — Л.Смоленським. За рекомендацією останнього став членом «гуртка молоді» — старшої групи одес. громадівців (див. Громади). Л.Смоленський прилучив його також до наук. та просвітницької діяльності. По закінченні юнкерської школи був направлений до Рильського полку, який у той час дислокувався на Волині, в Острозькому повіті. Прибувши на службу, почав активно займатися збирацькою роботою, робив записи про звичаї, побут, вірування та фольклор волинян. За наук. консультаціями звертався до Б.Грінченка і за порадою останнього почав публікувати свої записи (значна їх частина побачила світ в «Етно-графічних матеріалах», Чернігів, 1895—99). 1892 перейшов на цивільну службу в акцизне управління (працював там до 1917). Став друкуватися в «Записках Наукового товариства імені Шевченка», житомир. тижневику «Волинь», «Літературно-науковому вістнику», одес. альманасі «З-над хмар і долин», празькому щорічнику «Народні листи», галицьких та буковинських часописах «Руслан», «Поступ», «Зоря», «Діло», «Буковина». 1900 з потреб служби переїхав до Житомира, включився там у місц. суспільно-політ. і наук. життя. Зокрема, разом з істориком літератури та етнологом М.Коробкою та О.Фотинським організував перший в Україні краєзнавчий осередок — Товариство дослідників Волині, деякий час очолював його етногр. секцію. Сприяв створенню двох книг записів місц. народознавчого матеріалу (побачили світ як 5-й та 12-й томи «Праць Товариства дослідників Волині»). Доклав чимало зусиль до реалізації планів т-ва зі створення Музею Товариства дослідників Волині. 1900 став зав. етногр. відділу цього музею (залишався на цій посаді до 1931). Написав кілька худож. творів, зокрема зб. оповідань «Буденне життя» (Львів, 1902). 1905 заснував кооператив «Споживче товариство», 1909 — «Товариство самодопомоги». Разом з В.Новицьким, О.Петровським, В.Квіткою, дружиною — Олімпіадою Михайлівною — став одним з організаторів місцевої філії «Просвіти» й 1907—12 займався активною просвітницькою діяльністю серед волинян. Був звинувачений у «сепаратизмі-українофільстві» та «мазепинстві», зазнав переслідувань і 1914 був висланий за межі України до м. Ковров (нині місто Владимирської обл., РФ). Після Лютневої революції 1917 повернувся на Батьківщину. Навесні 1917 став одним з ініціаторів скликання в Житомирі 1-го та 2-го Сел. з’їздів, брав участь у діяльності міської думи, 1-го та 2-го з’їздів робітн., сел. і солдатських депутатів Волині. У політ. плані солідаризувався з платформою заснованого за участю М.Грушевського Товариства українських поступовців (ТУП; згодом став членом створеної на його основі Української партії соціалістів-федералістів). На запрошення лідерів ТУПу брав участь у роботі Всеукраїнського національного конгресу 1917, підтримав вимогу щодо надання Україні автономії. Після гетьманського перевороту 1918 зазнав переслідувань гетьман. влади та нім. військ. адміністрації (див. Австро-німецьких військ контроль над територією України 1918), згодом — окупаційних польс. військ. Відійшов від участі в політ. житті. Зосередився на збереженні музейних цінностей. Після утвердження в місті рад. влади і проголошення в УСРР курсу на «українізацію» (див. Українізації політика) поновив свою наук. і музейницьку діяльність. Працював завідувачем етногр. від. Волин. науково-дослідного музею (нині Житомирський краєзнавчий музей). Водночас викладав на Житомир. вищих пед. курсах та в Житомир. пед. технікумі. 1927—31 займався також вихованням музейних кадрів і учених-музеїстів. Розробив і реалізовував широку програму етногр. дослідження Волині, вивчення матеріальної та духовної культури як корінного місц. населення, так і численних груп нац. меншин, які мешкали в краї. Залучав до цієї роботи вчителів, учнів, студентів, слухачів пед. курсів, ентузіастів з місць. У зазначений час народознавець виступив засновником етнографічних гуртків як у самому Житомирі, так і поза його межами. Провадив роботу з організації нових музейних осередків на Житомирщині та виховання музейних кадрів. З метою активізації підготовки музейних працівників у 1927 при найбільш потужних музейних осередках УРСР було організовано аспірантуру. Незмінний керівник аспірантури при етнографічному відділі Волинського науково-дослідного історико-археологічного музею протягом 1927—31. 1928—31 обіймав посаду голови культурно-історичної секції «Волинського наукового товариства краєзнавства» м. Житомир. Тісно співпрацював з Кабінетом національних меншин при ВУАН, Комісією ВУАН для виучування звичаєвого права України, Комісією істор. пісенності при ВУАН, Культурно-історичною комісією при ВУАН, Кабінетом примітивної культури та народної творчості при ВУАН. В умовах згортання політики «українізації», під час процесу «СВУ» (див. «Спілки визволення України» справа 1929—1930), був відданий під слідство. І хоча його невдовзі звільнили з-під арешту (9 берез. 1930) з правом відновлення на попередній посаді, однак цькування в пресі та на роботі посилилися. 1931 на пропозицію Д.Яворницького переїхав на роботу до Дніпроп. крайового історико-археол. музею (нині Дніпропетровський історичний музей імені Д.Яворницького). У жовт. 1933 під час широкомасштабної чистки музею був звільнений з посади «за участь в українській націоналістичній організації». Щоб вберегтися від переслідувань, переїхав до м. Ростов-на-Дону (нині місто в РФ; там проживав його єдиний син Михайло, який, однак, невдовзі був заарештований і засуджений до 15-літнього ув’язнення). 1934, після його численних клопотань до властей з приводу пенсії, йому були призначені виплати по інвалідності (належну йому академічну пенсію почав отримувати 1939). Проте продовжував працювати, брати активну участь у суспільному житті міста, будучи активним членом «Каси взаємодопомоги пенсіонерам праці», організовуючи збір позик до каси, тощо; членом Комісії при обкомі профспілок робітників вищих шкіл та наукових установ. Працював над обробкою раніше зібраних і нових матеріалів та підготовкою їх до друку («Російські частушки Владимирської та сусідніх з нею губерній», «Фольклор міста Ростова»), писав працю «Музей краєзнавства та його роль в соціалістичному будівництві країни». 
 
Помер у м. Ростов-на-Дону. 
 
Значна кількість зібраних К. фольклорно-етнографічних записів зберігається у фондах Інституту мистецтвознавства, фольклористики та етнології імені М.Рильського НАН України.
 
Література:
 
Скрипка В. Народознавчі праці В.Кравченка. «Народна творчість та етнографія», 1970, № 6;
Чубинська К. Видатний учений-етнограф. «Радянська Житомирщина», 1971, 25 липня;
Костриця М.Ю., Мокрицький Г.П. Народознавець і ворог народу (В.Г. Кравченко). В кн.: Репресоване краєзнавство (20—30-і роки). К., 1991;
Малюк М. Василь Кравченко. Спроба життєпису. В кн.: Україна. Наука і культура. К., 1991, вип. 25;
Лобода Т.М. Проблеми родинної обрядовості Волині в етнографічних дослідженнях В.Кравченка. В кн.: Матеріали науково-практичної конференції: «Міцна родина — міцна Україна». К., 1994;
Лобода Т.М. Василь Кравченко і Волинь. «Берегиня: історія, звичаї, традиції українського народу». 1995. № 1—2 ;
Лобрда Т.М. Лицарі репресованого Відродження: народознавець Василь Кравченко. «Борисфен». Дніпропетровськ, 1996;
Лобода Т.М. Народо-знавець Василь Кравченко та процес «Спілки Визволення України» (За матеріалами судової справи Волинського ОВ ДПУ). «Вісник Київського університету ім. Тараса Шевченка. Історія», вип. 40. К., 1998;
Лобода Т.М. Суспільно-політична та наукова діяльність В.Г. Кравченка (1862—1945): Автореферат дис. ... канд. істор. наук. К., 1999;
Скрипник Г. Етнографічна діяльність Василя Кравченка. «Народна творчість та етнографія», 2002, № 5;
Лобода Т. Василь Кравченко. Громадська, наукова та просвітницька діяльність. К., 2008.
 
Т.М. Лобода.
Категорія: Родичі та друзі | Додав: Berdyansk
Переглядів: 487 | Завантажень: 0