[Трохим Зіньківський ]
Головна » Файли » Пам'ять

Бердянськ готується до 150-літнього ювілею Т.А. Зіньківського
05.08.2012, 08:07
Бердянськ готується до 150-літнього ювілею Т.А.Зіньківського
 
З ініціативи місцевої влади, громадських організацій у місті Бердянську сиріч, розпочинаючи з весни, проводяться різноманітні заходи в школах, бібліотеках, краєзнавчому музеї по вшануванню пам’яті нашого земляка, пошануванню його таланту, серед яких – і встановлення меморіальної дошки, проведення наукової конференції в Бердянському державному педагогічному університеті, у зв’язку з цим діє комісія при міськвиконкомі.
 Бердянці, власне, як і вся Україна, з нетерпінням чекають чотиритомного видання творів Т. Зіньківського, підготовчу роботу до якого здійснив професор Київського Гуманітарного інституту Національного авіаційного університету Сидір Степанович Кіраль, в минулому викладач і науковець Бердянського педагогічного університету, керівник міського осередку «Просвіти», тобто також наш земляк, який упродовж вже багатьох років досліджує життя і творчість письменника і громадського діяча. 
«Кудою  йти?»
Хто я тепер у дзеркалі буття? 
Яким відбитком по собі я буду
Після століття гніту забуття, 
Серед імперством вигубного люду?
Чи ж бо є на світі бодай ще такий нарід, в історичній пам’яті якого домінує… антипод –  безпам’ятство, тобто на його історичному шляху – винятково довгому, широкому і духовно багатому, бо, приміром, з’ява взагалі первинного на Землі релігійного вірування, в центрі якого, певна річ, було Сонце, відбулася на наших теренах і датується  12-10-м тисячоліттям до н. е. – натомість існуючої об’єктивно беззаперечної тяглості поколінь і епох, вимірів у часі і просторі… у свідомості людності, в історичній пам’яті  зіяють провалля?  Підтвердженням цьому є і вже більш ніж століття замовчуване, тому незнане ім’я  Трохима Аврамовича Зіньківського, письменника, філософа,  етнографа, мовознавця, громадського діяча, який народився і виріс у місті Бердянську, тут завершив свій і останній путь, і який, попри межово короткий життєвий шлях, явив собою спалах яскравої зорі, що своїм сяйвом  викликає подив, зачарування  і велику надію.
Трохим Зіньківський народився первістком у багатодітній родині в невеличкому будинку на тихій мальовничій Лісківській вулиці (нині ім. Куйбишева, м-район Ліски) 4 серпня (за с. ст. 23 липня) 1861 р. Його поява на світ збіглася  з роком смерті Т. Шевченка і була знаменням про те, що Україна народжувала й народжуватиме вірних синів і дочок своєї Вітчизни. Перші уроки грамоти одержав від батька. Світосприйняття в родинному колі, серед ланів, луків, садів і сині моря – він нестиме у своєму серці до останку, тому саме сюди, вже безнадійно хворий, приїде влітку 1891 р. з великим сподіванням знайти порятунок від смерті, щоб далі жити і творити.
В початкових навчальних закладах:  приходській   школі, двокласному училищі – малий  Трохимко навчався блискуче. В 13 років він вже читає праці Платона, теорії  Сен-Сімона, Фур’є, твори Г. Квітки-Основ’яненка, «Чорну раду» П. Куліша, «Кобзаря» Т. Шевченка. Навчанню у Феодосіївському вчительському інституті, куди він вступив, мрії стати вчителем завадила  російсько-турецька війна, бо виниклі складнощі від неї – підірвали  здоров’я. За вдачею гордий і незалежний, прагнучи домогтися кращого у житті і щоб не обтяжувати матеріального становища батьків, хлопець  разом з бердянським приятелем Василем Кравченком  у жовтні 1879 р. поступає на військову службу, гнітюче враження від якої, а найперше – непереборна тяга до знань, до науки, приводять його, урешті, до Одеського юнкерського училища, де доля звела з надзвичайно талановитим учителем історії та географії Леонідом Смоленським, під впливом якого опанував широкий історичний масив знань, долучився  до наукової роботи, – в цьому  середовищі у нього вповні  визріває національне самоусвідомлення. На той період припадає й знайомство з письменником Борисом Грінченком, яке вилилось у щиру плідну творчу дружбу. До речі, також традиційно блискуче навчання на цей раз завершилося  дещо по нижчому розряду з-за «солдафонської» в’їдливості «ротного».
У подальшому проходить військову службу  у Черкасах, Умані, в травні 1883 р. йому присвоєно офіцерське звання, ця обставина покращила матеріальне становище. В зазначений період продовжує працювати над собою: читає твори українських, російських та зарубіжних  письменників, пильно стежить за літературним  життям в Україні, вивчає іноземні мови, здійснює переклади творів Салтикова-Щедріна, праць В. Максимовича. На цей час припадає й початок його літературної творчості. Перебуваючи у Києві у травні 1886 р., знайомиться з визначними діячами української культури: Олександром Кониським, Миколою Лисенком, Михайлом Старицьким, Павлом Житецьким,  Оленою Пчілкою, Василем Горленком, Феофаном Лебединцевим .
Восени 1887 р. Т. Зіньківський  вступає до Петербурзької військово-юридичної академії. Весь петербурзький період він живе Україною, бере участь в усіх українських справах. Збагнувши становище рідної землі –України з позицій північної імперської столиці, зіткнувшись зі свавільними цензурними заборонами всього українського, Трохим Аврамович остаточно переконується в необхідності невтомної праці на благо рідного краю. Він завершує автобіографічне оповідання «Сидір Макарович Притика», пише нові: «Сон (Марія)», «Історична казка», «Кудою йти?» і ін., об’єднує кілька з них під загальною назвою «Малюнки справжнього життя», здійснює переклади байок Езопа, творів Плутарха, Вергілія, сам пише байки, давши назву їх збірці «Бджілка», створив працю «Шевченко в світлі європейської критики», перекладає твори Мольєра, готує бібліографічний покажчик з української мови збирає матеріали для граматики  української мови, для історії української літератури, з останнього дійшов висновку,  що українська література починається не з І. Котляревського, а має давнішню традицію.
Під час навчання відбуваються зміни і в особистому житті письменника, він стає до шлюбу з Ганною Тимофіївною Сервичківською і був щасливий з того, вершиною їх кохання було народження донечки. У травні 1890 р., закінчивши навчання в академії, певна річ, по найвищому розряду, вже в чині штабс-капітана  відбуває до Києва, у планах – перехід на цивільне життя, юридична практика  і невтомна творча  праця. Та злий фатум – застуда, запалення легенів, подальший підступний розвиток хвороби – понівечив і укоротив його долю. Нехтуючи хворобливим станом, продовжував літературну працю, записував фольклор, створив одне з кращих оповідань «Моншер-козаче».
Врешті, в середині червня 1891 р. знесилений приїхав у Бердянськ до рідних в надії на порятунок від хвороби, але турбота близьких, друзів вже була безсила перед неминучістю. Та – всесильна  їх любов і пам'ять, як, урешті-решт має бути – і всього суспільства.
8 червня (за н. ст. 20 ч.) ввечері Трохима  Зіньківського не стало. Ховали його з військовими почестями, поховали поруч з могилою матері. Звістка про смерть пекучим болем обізвалася в серцях його друзів, всіх, хто шанував і любив цього великого мученика України. Вони доклали чимало зусиль, аби увіковічити пам'ять про побратима. Б. Грінченко взяв на себе підготовку до видання творів Т. Зіньківського, їх було надруковано у Львові в 1893 і 1896 рр. В. Кравченко зібрав пожертви на намогильний пам’ятник, кошти надійшли з Одеси, Києва, Катеринослава, гроші передало і Львівське наукове товариство ім. Т. Шевченка, очолюване  М. Грушевським.  Пам’ятник поставлено в 1911 р., який стоїть і понині на Бердянському кладовищі №1. На могилу письменника приїздили шанувальники, друзі з Одеси, Петербурга, Києва, Полтави і з інших місць. Слід завважити, що в останні роки стежка  до його могили, образно кажучи, все менш і менш  заростає травою. 
Післямова: Т. А. Зіньківський залишив по собі нам у спадок чимало художніх творів, публіцистику, серед якої надзвичайної ваги праця «Молода Україна, її становище і шлях», а також колоритну епістолярію, багату на художність, етнографію, публіцистичність, історичні цінності.
Про повне замовчування його імені, про що зазначено у віршованому епіграфі, про причини цього можна  скласти окрему тему для розмови, але все-таки з цього приводу наведу декілька порівнянь та деякі міркування. Наприклад, прихована частина творчої спадщини  І. Франка у підрадянський період перебільшувала дозволену, це була публіцистика,наукові праці на економічні, фінансові, політичні, соціологічні, релігійні теми; а на базі дозволеної  частки з нашого генія «зліпили» соціаліста, революціонера, каменяра, знову ж таки в розумінні – соціалістичного  революціонера. Якщо взяти Л. Українку, то їй була приписана участь у перших марксистських гуртках, мабуть, про всяк випадок ім’я великої поетеси приставлено і до театру російської драми в Києві. Але художні  твори Т. Зіньківського практично неможливо  перетлумачити, а публіцистика взагалі була і є вбивчою для будь-якого імперства,  як такого. Це і визначило його долю:  піддано замовчуванню, штучно викреслено імперськими режимами з історичної ходи рідного народу – тобто   заодно і нашу долю: перебувати у безпам’ятстві. Тому людність української землі, основу якої складають українці, і є нещасною… бо позаяк не знає – якою  б могла бути щасливою, якби збагнула все духовне багатство народу, творене тисячоліттями, а саме – багатство, попри тотальні заборони і нищення упродовж останніх століть українського духу і його носіїв.
Страшимося цього небезпечного становища, хутчій збагнемо те, що первинно належить нам  і якому немає ціни.
 
Володимир Пилипенко,
Бердянський міський осередок  ВУТ «Просвіта» ім.. Т.Шевченка
Категорія: Пам'ять | Додав: Berdyansk | Теги: письменник, 150 літ, Зіньківський, Просвіта, Кіраль, меморіальна дошка, земляк, ювілей, Бердянськ
Переглядів: 388 | Завантажень: 23