[Трохим Зіньківський ]
Головна » Файли » Інші статті

Трохим Зіньківський познайомив мене з Анатолієм Погрібним
[ Викачати з сервера (16.8Kb) ] 08.08.2012, 15:23

 

Павло Сокіл: «Трохим Зіньківський познайомив мене з Анатолієм Погрібним»

 

СТРАЖДЕННИК СИН СТРАЖДЕННИКА НАРОДА,

КРИШТАЛЬ З ЙОГО КРІВАВОЇ СЛЬОЗИ -

ВІН НЕ ЗГИНАВСЬ, ХОЧ ЯК ГУЛА НЕГОДА

І НЕ ЗДРИГАВСЬ ВІД ГУРКОТІВ ГРОЗИ.

ЗМАГАВСЯ НАВІТЬ ВІН З ЖИТТЯМ САМИМ,

КОЛИ ЛЮДИНА ТИ - ЗІТХНИ ЗА НИМ!

 

 

Ці слова викарбувані на могильному камені українського письменника, перекладача і критика Трохима ЗІНЬКІВСЬКОГО. Який народився 4 серпня 1861 року у місті Бердянську Катеринославського повіту. У багатодітній робітничій сім"ї. Закінчивши двохкласне міське училище, склав іспити до Феодосійського учительського інституту. Пробув там не більше кількох тижнів - почав втрачати зір. Однак  ця важка хвороба очей не завадила йому крокувати до поставленої мети. Віддати всі свої сили й талант задля служіння рідному народові.

Трохим залишає Феодосію і прямує до Харкова. Там йому роблять операцію. Досить вдало. Якщо згодом його після іспитів приймають до війська. Закінчив 7 серпня 1882 року юнкерське училище в Одесі. У 1886 році при другій класичній гімназії міста Києва здає успішно іспити. Й вчиться далі. Вступивши до Петербургської військової юридичної академії, закінчує цей доволі престижний на той час заклад у травні 1890 року. По першому розряду у званні штаб-капітана.

 

Під час службових відряджень ЗІНЬКІВСЬКИЙ  застудився. Переніс запалення легенів. Але занедужав настільки серйозно, що майже півроку не вставав з ліжка. Тому не лише не міг вийти з хати, але й навіть розмовляти. Приїхавши 1 червня 1891 року до батьків у Бердянськ, Трохим за тиждень згас. І був похований на міському цвинтарі.

"З молодих діячів 80-х років він був більший і од усіх інших діячів, опріче деяких небагатьох, якби прожив ще хоч десяток років", - писав з сумом і біллю Борис ГРІНЧЕНКО у листі О. КОНИСЬКОМУ 23 липня 1891 року. Майже відразу після смерті Трохима ЗІНЬКІВСЬКОГО, який був добрим порадником, а в окремих випадках й доволі вимогливим  критиком творчості Б. ГРІНЧЕНКА.

(Ви уявляєте собі таке, щоб у наш час якийсь аспірант Петренко наважився критикувати свого наукового керівника, скажімо, академіка Миколу ЖУЛИНСЬКОГО?! А тоді ЗІНЬКІВСЬКИЙ без усіляких натяків брався за критику "академіка" ГРИНЧЕНКА. І  останній, мало того, що не гноїв свого менш титулованого й знаного колегу, навіть навпаки, нерідко просив поради у Трохима, уважно після цього вислуховував й робив правки у своїх текстах, коли погоджувався з критикою. Ось вам і відносини між побратимами у жахливі  царські часи!).

А загалом творчий доробок Трохима ЗІНЬКІВСЬКОГО був кількісно невеликий, але вельми продуктивний та багатогранний. У Петербурзі переклав на українську мову байки Езопа, твори Плутарха, Вергілія, М. Салтикова-Щедрина, розділи праці В. Антоновича "Історія великого князівства литовського". З-під його пера виходять оповідання "Сон", "Сидір Макарович Притика", "Моншер-козаче". Збирає матеріал для граматики української мови, який вже після смерті автора творчо переробив Б. ГРІНЧЕНКО.

Однією з найбільш животрепетних проблем, яку розробляв ЗІНЬКІВСЬКИЙ, була проблема піднесення національної свідомості, честі і самоповаги українців. Це була квінтесенція всієї публіцистичної, художньої та наукової його діяльності. Протягом короткого (всього 30 літ відпущено йому було долею), але такого яскравого й насиченого подіями життя.

Так ось, повернемося у наш час. Йшов 1990 рік. У повітрі відчувалось, що щось має трапитися. Щось надто серйозне й важливе. Але що? Не знав достеменно ніхто. Всі думали, що щось буде приблизно таке, як зараз. Або-або.

Або великий прорив у майбуття. Або війна. Або диктатура. Оскільки я в душі й на практиці належав до так званого демократичного табору, то у випадку звертання перебудови Горбачова, був готовий до будь-чого. Хоч до освоєння Сибіру. Хоч до розстрілу "революційними трійками". Без суду і слідства. Як ворог народу.

Тим більше, що брав участь у багатьох рухівських заходах. Видавав самвидав. Редагував газету "АЗОВСЬКА СІЧ". Друкувався у демократичних виданнях. І водночас збирав матеріали про Трохима ЗІНЬКІВСЬКОГО. Як про видатну постать в контексті літературного процесу у 80-х-початку 90-х років ХІХ століття. Ця постать українця-східняка могла слугувати прикладом самопожертви. Ідеалом служіння українській ідеї. І в минулому. і у період тодішнього, у кінці 80-х на початку 90-х років ХХ ст.,  національного відродження.

 

- Нам сказали в спілці письменників України, що у вас є чимало матеріалу про Трохима ЗІНЬКІВСЬКОГО, - подзвонила якось мені одна з упорядниць великої української енциклопедії. Даруйте, але пам"ятаю лише її прізвище - ПОПИК. - Завезіть, що у вас є. Бо в нас про нього взагалі нічого немає, окрім того, що це був такий же "націоналістичний письменник, як і його друг Борис ГРІНЧЕНКО".

Коли ж я завіз пані ПОПИК до Києва стоси матеріалів про ЗІНЬКІВСЬКОГО, які збирав близько двох років по архівах Києва, Львова, Москви та інших місцях, то вона аж завмерла.

"Тут у вас матеріалу на цілу дисертацію! - сказала пані ПОПИК. - Щиро дякую. Ми, звісно, дамо невеличкий шматочок про Т. ЗІНЬКІВСЬКОГО. А з рештою матеріалів треба йти до професора ПОГРІБНОГО з університету. Адже ЗІНЬКІВСЬКИЙ та ГРІНЧЕНКО були друзями. А Анатолій Григорович ПОГРІБНИЙ вже давно досліджує життя й творчість Бориса ГРІНЧЕНКА. Та й взагалі він настільки великий український патріот, що у всьому допоможе, якщо побажаєте надалі досліджувати глибше спадщину ЗІНЬКІВСЬКОГО...

Тоді, у розмові з пані ПОПИК, я не наважився сказати, що я вже був трохи знайомий з А.Г. ПОГРІБНИМ. Який в мене викладав історію української літератури. Втім, про якесь творче спіробітництво в нас з ним ніколи не було ніяких розмов.

- Я сам давно збирався розпочати роботу над доробком Трохима,  - радісно мовив Анатолій Григорович, коли мені, здається,  після десятої спроби вдалося  домовитися з ним про зустріч, аби докладно  поговорити. Адже він завжди був настільки заклопотаним і в постійному русі, що з ним спокійно щось обговорити було майже  неможливо. - Та все руки не доходили. А тут, як я бачу, скільки вже вами зібрано матеріалу, то й поготів. Отож, розробляйте серйозно цю тему, а надалі буде видно, що з того вийде.

Про свою розмову з А.Г. ПОГРІБНИМ я розповів знайомому рухівцю Сергію ЖИЖКО, який допомагав мені друкувати самвидавську газету та інші матеріали то у Львові, то  у Прибалтиці.

- Є інформація, що, можливо, незабаром розпочнеться таке, що невідомо, чим це все скінчиться, - каже він. - От і добре, що ти всі матеріали про ЗІНЬКІВСЬКОГО передав професору  ПОГРІБНОМУ. Якщо так трапиться, що нас розстріляють, то хоч твоя розвідка залишиться...

 Ось так Трохим ЗІНЬКІВСЬКИЙ познайомив мене з Анатолієм ПОГРІБНИМ. І з тих часів пройшло майже два десятки років. Хоча іноді мені здається, що це сталося вчора або позавчора. Втім, що таке 20 років для світової історії? Мить.

10 жовтня 2007 року не стало А.Г. ПОГРІБНОГО. І теж здається, що це було нещодавно. Втім, годі скиглити. Треба працювати. Адже там, де зустрілися ПОГРІБНИЙ з ЗІНЬКІВСЬКИМ, у кожного буде досхочу часу набалакатися.

А то зараз сидять собі на причілку оці "стражденники сини стражденника народа" і посміхаються з нас:"Мовляв, годі базікати. А то, коли прийде й ваш час до нас завітати у вічне царстве, то не буде про що й розповісти. Окрім сварок між собою та пустопорожньої балаканини".

 

Тож, якщо людина ти - зітхни за ними.

Категорія: Інші статті | Додав: Berdyansk
Переглядів: 250 | Завантажень: 66