| Головна » Файли » Автореферати, статті |
Козар Л.П. Трохим Зіньківський як фольклорист і подвижник української національної ідеї
| 30.07.2013, 21:43 | |
Лідія Козар Трохим Зіньківський як фольклорист і подвижник української національної ідеї. Ч.2 Архівні
матеріали Т. Зіньківського засвідчують його інтерес до пракоренів української
історії й культури - фольклору та давньої літератури, який простежується ще з
юнацьких років. Серед рукописних праць Т. Зіньківського знаходимо "Історію
Київської Русі" (ІР, І, 33442, 46 арк.), в якій автор часто послуговується
фольклорним матеріалом для характеристики певних історичних подій. Так, оповідь
про службу людей у грецького царя він ілюструє народною піснею: …Купуймо, браття, шовкові шнури, Шовкові шнури, мідяні човни: Спустимося вниз да по Дунаю, Гей по Дунаю, під Царегород, Ой чуємо та доброго пана, Що платить добре за служеньку (ІР, І, 33442). Розповідь
про те, як "химерно предки наші ховались у комишах" від ворогів
("опускали в ріку високі видовблені очеретини, і лежучи в воді, дихали
очеретиною, поки ворог мине"), також супроводжується піснею: А я бідний з діточками, Піду лісом стежечками; Нехай йому із водою! Ось-ось чайка надо мною (ІР, І, 33442). Т.
Зіньківський вважає дохристиянську добу закономірним періодом у розвитку
світобачення й культури українського народу, яскраво описуючи язичницькі
вірування: "Таким робом народ надавав ймення та прізвища і думав, що десь
і справді на небі є такі боги. Він зробив собі за Бога небо та землю, та те, що
дуже дивне й пишне, корисне, а чи шкодливе, як от грім, блискавка, вода,
огонь" (ІР, І, 33442). Далі Т. Зіньківський подає опис язичницьких свят,
пов'язаних з культом сонця: "Найбільші свята припадали: одно на наше
Христове Різдво - то був празник Коляди; друге на Йвана Хрестителя перед Петром-Павлом
і звалось Купайло. І те і друге свято […] присвячували сонцю, бо сонце
найбільшу силу має над землею". І тут же уточнює: "На Коляду
празникували Різдво сонця, бо хоч тоді ще буває середина зіми, але вже сонце
повертає на літо". Т.
Зіньківський проводить межу між християнськими та язичницькими колядками й
щедрівками: "Але є ще між ними дуже давні колядки, де співають про якусь
пишну панну, котра в неділю рано убираєцьця, вся в золоті, за золотою стіною, а
як виходить в сіни, то сіни так і сяють, виходить на двір, а двір аж палає,
входить у церкву, самі свічі запалююцьця. Ся дивна панна, що вся в золоті - то
сонце, що показуєцьця ніби багатою пишною панною". Далі подає тлумачення
звичаїв, пов'язаних з обрядом Різдва сонця: "Тим то у нас на Різдво ставлять
на покуті сніп жита чи пшениці, посипають на Новий рік зерном, носять попід
хатами плуг. Все те стосується до сонця, котре ніби тільки що народилось; і з
ним починаєцьця новий хліборобний рік, а селянин-хлібороб бажає й благає у
сонця доброго врожаю та добрих жнив" (ІР, І, 33442). Т.
Зіньківський також детально описує "друге велике святковище сонця" -
Купала: "Купайлі колись празникували над водою, палили багаття. Як от і
тепер співають: Допалімо та соломоньку, Та ходімо та додомоньку, Лежи, лежи, та Купалочку, В червоному та багаттячку. Коло
багаття ставили столи з наїдками й напитками, коло столів ставили здорові кукли
Купала й Марени; Марена була богиня дощової хмари. Коло того багаття танцювали
[…], стрибали через огонь і співали в честь сонця пісень" (ІР, І, 33442). В
"Історії Київської Русі" згадуються язичницькі весняні свята, з яких
залишилися веснянки та дитячі ігри, - "Коструб", "Ящур",
"Ворон". Т. Зіньківський також частково описує похоронний обряд та
весільний звичай викрадення й продавання молодої. Взагалі вся праця щедро
пересипана ілюстраціями з пісень, казок, легенд тощо, які допомагають
висвітлити події з життя князів, суддів, простого народу. При цьому автор
постійно наголошує на демократичності українського народу, на що вказує його "громадське
правування вічем, його язичеська віра" (ІР, І, 33442). "Ідею
правди" Т. Зіньківський проводить також у казках, де "віща мудра
дівчина простого роду виходе заміж за значного чоловіка через одгади мудерніх
загадок", а "син Дмитра семи літ […] виявляється сильнішим і переміня
судьби цілої країни". "Народ тут буцім себе виража: він юнець і
нікчемний, але в йому такі сили, що можуть подужати міць сили і амани. Він
сознає, що умственна сила вище над усяку, - наголошує далі Т. Зіньківський. -
Дитя убив царя, але убив справедливо, перше запитавши народ, бо воля всього
народа мірка правдоти - "громада великий чоловік" (ІР, І, 33442). Отже,
як уже відзначав С. Кіраль40, Т. Зіньківський запровадив у студіюванні
етнографічного матеріалу історичний метод, розглядаючи фольклорний твір у
контексті доби. Він надавав великого значення історичним основам народної
творчості і свою фольклористичну діяльність підпорядковував боротьбі за
соціальне й національне визволення народу. Поєднавши історичні знання з
фольклором, Т. Зіньківський сприяв згуртуванню української інтелігенції довкола
ідеї власної національної наукової школи. Перебуваючи
у Петербурзі, Т. Зіньківський у листах до Б. Грінченка та В. Кравченка постійно
наголошував на необхідності записувати народні твори. Так, у листі до В.
Кравченка від 3 квітня 1889 р. читаємо: "Чом тобі б та не взятися ось за
яке діло: збірати етнографічні матеріали: та в таких до сього вигодних
обставинах мало хто має під своїм урядом солдат, що з усіх усюдів […] потім
живеш та вештаєшся по всіх Українах - приймайся Бога ради та приохочуй кого
іншого, кого можно" (ІМФЕ, ф. 15-4/264а). Листування
Т. Зіньківського засвідчує його обізнаність як із зарубіжними, так і з
вітчизняними фольклористичними працями - П. Чубинського, М. Костомарова, П. Куліша,
В. Антоновича, М. Драгоманова, Д. Яворницького, О. Потебні, М. Комарова, І.
Франка. Як стверджує С. Кіраль41, Т. Зіньківський знав популярні на той час
праці англійських учених Тейлора і Ленга, зокрема антропологічну теорію, стежив
за успіхами компаративістики, вітав формальні методи О. Веселовського, повністю
поділяв ідеологію досліджень О. Потебні. Уривок
з листа Т. Зіньківського до В. Кравченка про ґрунтовну підготовку до іспитів
засвідчує його прихильність до еволюційно-психологічного напрямку досліджень, в
основі якого було вивчення суспільного життя, сім'ї, культури людства: "По
географії-космографії мені трапилось писати "Народонас[еление] земного
шара, племена" […]. Я почав неспроста. От мов, такий народ там живе, а
такий народ там. Я почав з того, що то таке є наука етнографія, які потреби її
породили, її вага і прочеє. Потім кинув історичний погляд на стан сеї науки у
різні доби, у греків, у римлян, в середні віки і в теперішні часи. Притягнув
сюди і Геродота, і Таціта, і Тейлора, і Леббока, а потім уже коротенько списав
племена, де живуть і які" (ІМФЕ, ф. 15-4/264а). Т.
Зіньківський вважав фольклорно-етнографічні дослідження основою для вивчення
національної літератури, мови, історії, культури. "Хочу твою звернути
увагу аж на що, - пише він Б. Грінченку, - наші поети і ти між ними здається не
зважають пильно на віршеві форми української поезії, де на мою думку є багацько
оригінального - не кажучи вже про історичні думи […] укажу тобі на такі: Ой я тебе, козаченьку, І ражу й не ражу Я с тобою вечір стою На другого важу […] Ой зацвіла червона калина Над криницею Горе жити, моя рідна мати, Із п'яницею. Сі
форми можна дуже часто зустріти в українській народній поезії і їх слід
користатися, щоб наша письменна поезія не дибала за чужими вбогими
зразками" (ІР, ІІІ, 38209). Т.
Зіньківський наполегливо збирав зразки українського письменства (вертеп,
інтермедії, інтерлюдії, вірші старосвітські), доводячи тим, що "сьогочасне
письменство наше починається не з І. Котляревського, а з ХVI віку" (ІР, ІІІ,
38193). "Треба б поспішити спасти пам'ятники нашого письменства. Мова в їх
щиро народна", - наголошує він у листі до Б. Грінченка 24 вересня 1889 р.
(ІР, ІІІ, 38193). Серед
архівних матеріалів Т. Зіньківського збереглося багато записів прислів'їв, крилатих
фраз із пісень та літературних творів, якими він намагається пояснити
українські слова: "Могила: Ти нагорни високу могилу, то й посади червону
калину; Луг: Ой не шуми, луже, дуже зеленою дібровою; Загадати: Загадала мені
мати пшениченьку жати; Порошина: В чужім оці і порошину бачиш; Слава: Ой не
ходи, козаче, до мене, буде слава на тебе й на мене" (ІР, ф. 170, № 550, №
555). Зустрічаються окремі виписки приказок і прислів'їв, пов'язаних із судом:
"Суд не заклика, та й не випуска; Без суда суд буває; Хто хоче свідком
бути, треба хрестик цілувати; Один Бог без гріха; Кров буде волати до Бога о
помсту" (ІР, ф. 170, № 554). Т.
Зіньківський також складав український календар, про що свідчать його чернетки
(ІР, ф. 170, № 542, 30 арк.) та лист до В. Кравченка (1889 р.): "Зауваж на
різні календарні матерьяли і назви святок, святих, кантички святим усякім -
приказки, прислів'я, святкові й календарні, як от "Святий Юр звіра
пасе", "Петрівка на хліб катівка", усякі календарні прикмети про
дощ, годину, сівбу, тощо, а надто іграшки дитячі, дівчачі й інші, гадання тощо.
Я хотів би скласти український календар, аж ті матерьяли, які можно знайти в
друкованіх уже працях, не повні далеко і можно багацько чого ще бажати"
(ІМФЕ, ф. 15-4/264а). Серед
цих записів Т. Зіньківського знаходимо приказку та анекдотичну бувальщину про
календар та передбачення погоди. Дослідник поділяє свята на "грішні"
і "сердиті", супроводжуючи розповідь легендами про покарання людей
вищою силою за те, що працювали у свята. Далі матеріал подається за тематичними
групами, до яких дбайливо підібрано приказки, прислів'я, різноманітні
календарні прикмети та вірування, замовляння: "Година: Ластівки вилітають
- годину обіцяють; В погоду і смутний веселим буває […]. Негода (дощ - тощо):
Ховаючи втопленика поливають, щоб дощ був (всього 17 прикладів. - Л. К.).
Місяць, зорі: Бог свої свічки світе (зорі), а чорт свої, бо Бог і струсе
чортові (котючі зорі) (всього 9 прикладів. - Л. К.). Буде й на нашому тижню
свято: Хто в п'ятницю засміється, той в неділю буде плакати (всього 17
прикладів. - Л. К.). Од льоду до льоду (весна, літо, осінь, зима): Летить літо
як крилами. Зіма біла та не їсть снігу, а все сіно" (всього 37 прикладів.
- Л. К.) (ІР, ф. 170, № 524). Приказки,
прислів'я, прикмети, повір'я, замовляння, невеличкі оповіді, легенди
супроводжують усі місяці року та свята, які на ті місяці припадають: "У
кого вийде яка звада на Новий рік - цілий рік звадитимецця; На Петра Вериги
розбиваюцця криги; Вербу ломлють, з того холодний вітер зриваєця; Петрівка - на
хліб катівка; Бабське літо до Петра тілько; До Іллі хмари ходять за вітром, а з
Іллі проти вітру; Прийшла Пречиста - буде на дереві листу чисто" (всього
260 прикладів. - Л. К.) (ІР, ф. 170, № 542). Як
бачимо, наукові дослідження Т. Зіньківського позначені глибоким осмисленням
матеріалу, високою принциповістю при висвітленні теми, увагою до бібліографії -
"в бібліографіях різних сторін українського життя й науки велика потреба,
а тим часом, окрім спільного покажчика Комарова, у нас нічогісенько немає. Тим часом
без покажчиків жодна наукова праця серйозна стає неможлива" (ІР, ІІІ,
38195). Він
також намагався налагодити публікацію фольклорних матеріалів у Петербурзі, про
що писав В. Кравченкові 12 листопада 1890 р.: "Твою етнографію між іншим
передам Пипіну - він видаватиме етнографічний збірник і вже обіцяв Мордовцеву
радо приймати українські матерьяли (сирі навіть)" (ІМФЕ, ф. 15-4/264а).
Проте багато намірів Т. Зіньківському не вдалось завершити у зв'язку з
хворобою, яка особливо загострилася після закінчення академії у травні 1890 р. Повернувшись
в Україну, він з 1 серпня до 1 грудня 1890 р. через силу вів судові справи в
Києві, Харкові, Курську. Проте хвороба прогресувала і з 1 грудня 1890 р. Т.
Зіньківський виходить у запас, але не покидає праці для української літератури
і науки, мріє "подихати життям вільної людини", взятись до
адвокатури. Проживаючи
в Б. Грінченка у квітні 1891 р., Т. Зіньківський "рвався до роботи, але не
міг […], голубив думку писати історию вкраїнсько-руського письменства" (Т.
2, с. LI). А 9 (21) червня 1891 р. він помер у Бердянську в батьківській хаті
на 30 році життя. Стражденник-син стражденника-народу, Кришталь з його кривавої сльози, Він не згинавсь, хоч як гула негода, І не здригавсь від гуркотів грози. Змагався навіть він з життям самим - Коли людина ти - зітхни за ним! 42 - такий
напис зберігся на могильному камені Т. Зіньківського у м. Бердянську. Отже,
місце Т. Зіньківського в українській фольклористиці поруч з Б. Грінченком та В.
Кравченком, для яких він був учителем і натхненником до праці, і які зуміли
довести розпочату разом з ним справу до щасливого завершення, опублікувавши і
дослідивши численні фольклорно-етнографічні матеріали. Він був взірцем трудової
активності в умовах бездержавності, поєднуючи фольклорно-етнографічну працю з
національно-суспільною діяльністю. Сьогодні справджуються пророчі слова Б.
Грінченка, які він щиро писав ще живому другові 30 липня 1889 р., що "в
історії відродження рідного краю з морального занепаду [його] ймення згадаєцця
з великою повагою й шанобою" (ІР, ІІІ, 40799). Література: 1
Єфремов С. Історія українського письменства. - К., 1995. - С. 511. 2
Писання Т. Зіньківського / Зредагував та життєпис написав В. Чайченко. - Львів,
1893. - Кн. 1. - С. 52. 3
Інститут рукописів Національної бібліотеки України ім. В. Г. Вернадського. Тут
і далі будемо подавати скорочену назву Інституту, номер фонду та одиницю
збереження. 4
Конинський О. Пам'яти Т. Зіньківського-Певного // Зоря. - 1891. - № 14. - С.
273-274. 5
Уменець М. [Комаров М. ] Трохим Зіньківський: Посмертні споминки // Зоря. -
1891. - Ч. 15. - 1/13 серп. - С. 296. 6
Лукич В. [Левицький В. ] Трохим Зіньківський (Т. Певний, Трохим Звіздочот) //
Там само. - 1891. - Ч. 14. 7
Огоновський Ом. Історія літератури руської // Зоря. - 1893. - Ч. 10. - 15/27
травн. - С. 196-197; Ч. 11-1/13 червня. - С. 213-215. 8
Франко І. Українсько-руська (малоруська) література // Франко І. Зібрання
творів: У 50 т. - К., 1984. - Т. 41. - С. 86. 9
Єфремов С. Історія українського письменства. - К., 1917. - С. 373. 10
Сумцов М. Зиньковский Т. А. // Энциклопедический словарь / Изд-во Ф. Брокгауз и
И. Эфрон. - СПб., 1894. - Т. 12. - С. 596. 11
Франко І. Зібрання творів: У 50 т. - К., 1984. - Т. 41. - С. 86. 12
Листи М. Грушевського до К. Студинського (1894-1932 рр.). - Львів; Нью-Йорк,
1998. - С. 117; Коцюбинський М. Твори: В 7 т. - К., 1974. - Т. 5 (Листи). - М.
59, 81; Лисенко М. Листи / Упоряд. приміт. та комент. О. Лисенка. - К., 1964. -
С. 197. 13
Лотоцький О. Сторінки минулого. - Варшава, 1932. - Ч. 1. - С. 65-66. 14
Энциклопедический словарь / Изд-во Ф. Брокгауз и И. Эфрон. - СПб., 1894. - Т.
12. - С. 596; Малый энциклопедический словарь. - СПб., 1900. - Т. 2. - С. 695;
Новый энциклопедический словарь / Изд-во под общ. ред. почет. Акад. К. К. Арсеньева.
- СПб., 1906. - Т. 18. - С. 735; Большая энциклопедия / Под ред. С. Н. Южакова.
- СПб., 1903. - Т. 9. - С. 666. 15
Дорошенко В. Українство в Росії: Новітні часи: З портретами. - Відень, 1916. -
114 с. 16
Дорошенко Д. Огляд української історіографії. - Прага, 1923. - 220 с. 17
Возняк М. Матеріали до історії українського письменства ХІХ ст.: З листування
Бориса Грінченка й Трохима Зіньківського з О. Кониським // Життя й мистецтво. -
1920. - Ч. 1. - С. 28-33. 18
Українська радянська енциклопедія. - К., 1961. - Т. 5. - С. 282; Українська
радянська енциклопедія. - 2-е вид. - К., 1979. - Т. 4. - С. 274; Український
енциклопедичний словник. - 2-е вид. - К., 1986. - Т. 1. - С. 670; Енциклопедія
українознавства: Словникова частина / Гол. ред. В. Кубійович. - К., 1996. - С.
831-832. - Перевидання в Україні, репринтне відтворення 1955-1984 рр. 19
Українські письменники: Біо-бібліографічний словник / Уклад. М. Пивоваров та
ін. - К., 1963. - Т. 1-5. 20
Єніна В. Пам'яті письменника-земляка // Приморський степ. - 1964. - 24 квітня;
Кривоший М. Знахідка в Бердянську // Запорізька правда. - 1964. - 11 липня;
Тараненко М. Письменник Т. Зіньківський // Запорізька правда. - 1966. - 10
серпня; Скрипка В. Письменник, фольклорист, публіцист // Літературна Україна. -
1971. - 13 серпня. 21
Скрипка В. "Змагався він з життям самим" // Україна: Наука і
культура. - К., 1990. - С. 267-270; Він жив на бистрині життя: До 130-річчя з
дня народження Т. Зіньківського // Південна зоря. - 1991. - 7/8 червня; Завжди
лицем до України // Неопалима купина. - 1995. - № 5/6. - С. 43-51. 22
Кіраль С. "Апостол молодої України": Трохим Зіньківський у контексті
доби. - К., 2002; Трохим Зіньківський - публіцист: Навч. посібник. - К., 1997;
Неопублікована автобіографія Т. Зіньківського // Сучасний погляд на літературу:
Зб. наук. праць нац. пед. ун-ту ім. М. Драгоманова. - К., 1999. - Вип. 1. - С.
138-155; (всього близько 30 праць). 23
Костецька Л. Творчість Т. Зіньківського в контексті літературного процесу 80-х
- поч. 90-х рр. ХІХ ст.: АРД. - Запоріжжя, 1998 та ін. праці (5 статей). 24
Пастух Б. Трохим Зіньківський - син України: "Кришталь кривавої
сльози": Літ.-публіц. есей. - Луганськ, 2001. 25
Засенко О. Є. Зіньківський Т. А. // Українська літературна енциклопедія. - К.,
1990. - Т. 2. - С. 270. 26
Болтівець С. Апостол українського просвітництва: Педагогічні погляди Т.
Зіньківського // Жива вода. - 1992. - Вересень. - С. 2. 27
Ємець О. "Вони були дітьми своєї епохи" // Кур'єр Кривбасу. - 1996. -
№ 45/46. - С. 53-57 та ін. праці (6 статей). 28
Неживий О. Борис Грінченко і Трохим Зіньківський // Борис Грінченко: Тези доп.
респ. наук.-практ. конф., присв. 125-річчю від дня народження видатного
українського письменника, вченого, громадського діяча. - Ворошиловград, 1988. -
С. 63-64. 29
Погрібний А. Трохим Зіньківський // Українська література у портретах і
довідках: давня література - література ХІХ ст.: Довідник. - К., 2000. - С.
116-117. 30
Соколов П. "Стражденник-син стражденника-народу" // Слово і час. -
1993. - № 6. - С. 46-50. 31
Костецька Л. Творчість Т. Зіньківського… - С. 164. 32
Кіраль С. "Апостол молодої України"… - С. 215. 33
Спогади В. Кравченка про Т. Зіньківського / Вступна стаття, публікація,
коментарі С. Кіраля // Київська старовина. - 1997. - № 3/4. - С. 162. 34
Спогади В. Кравченка про Т. Зіньківського // Там само. - С. 162. 35
Дей О. І. Українська народна балада. - К., 1986. - Тут і далі подаємо в дужках
нумерацію сюжетного циклу і типу балад за вказаною працею. 36
Франко І. Зібрання творів: У 50 т. - Т. 43. - К., 1986. - С. 276-277. 37
Кіраль С. "Апостол молодої України"… - С. 225. 38
Кіраль С. Там само. - С. 15. 39
Этнографическое обозрение. - 1889. - № 111. - С. 189-190. 40
Кіраль С. Там само. - С. 228. 41
Кіраль С. Там само. - С. 215-216. 42
Див.: Скрипка В. Завжди лицем до України // Неопалима купина. - 1995. - № 5-6.
- С. 50. | |
| Категорія: Автореферати, статті | | | |
| Переглядів: 1219 | Завантажень: 0 | |