| Головна » Статті » Художні твори |
Байки
| 8. Кобила та свиня
«Гай-гай, як
подивлюсь на тебе я –
Яка здорова
ти скотина,
Що рідко
більша є звірина», –
Промовила кобилі
раз свиня, –
«А водиш по
одній дитині
Це личить…,
ну, хіба людині!
За мною ж
скільки, подивись, кувіче
І кожне ж
«мамою» мене он кличе.
І наплодила
я таку сім’ю велику,
Що не даси і
ліку.»
«Се так, –
кобила тут одрізала свині, –
Траплялося
чувати і мені,
Що кажуть
так: плодюча, мов свиня!
Ти поросят
черідку привела
На те, щоб
на заріз їх потім віддала, –
А
я хоч одного – зате коня!»
9. Кіт та мишеня
Впіймавши
котик мишеня
Та замість
зразу щоб строщити
Почав
мняшкурить бідаря, –
Воно й давай
же пискотіти:
«Котузю
любий і коханий!
Мій дядьку,
батечку названий
Та
схаменися:
Хіба ти з
мене наїсися?
Чи ба’, яке я
маленятко,
Було б
голодне й кошенятко.
Ох не
вбивай, пусти безщасного на світ,
Тепер хай
лише промине,
А як дійду
до совершенних літ,
То ти тоді
впіймай мене, –
То буде ще і
на обід.»
«Як
подивлюсь – розумне ти нівроку
Та шкода – з
одного бач тільки боку» –
Йому
відмовив товсто кіт –
«Чи
доведеться ще тебе піймати,
Того мені
попереду не знати,
Бо знаю я,
що миша добре утіка,
Тепер же с
тебе хоч і їжа не яка
І подивитись
– далебі аж смішки,
А
підживитися все ж можна трішки.
10. Чабан та вівця
Вінця одбилась від отари.
Вже їй чабан і на сопілку грав,
Вже він її й словами прикликав:
«Ходи сюди, любенька, — дам сінця!».
Не слухає вівця.
«Коли не хочеш ти по чеськи,
Ти матимеш по песьки!»
Гукнув чабан, вхопивши каменюку,
Що тут лежала на дорозі.
Шпурнув він на дурну тварюку,
Улучив саме їй по розі
Та трохи й наломив.
Злякавсь чабан, вівцю почав прохати:
«Мовчи, навіщо панові казати,
Що рога був тобі не збив!..»
(Хазяїн саме ту вівцю любив.
Хоч в його їх була і не одна).
«Як маю я мовчати?» —
Йому відмовила вона:
«Я не скажу, то буде ріг кричати.»
11. Море
На морі буйна хвиля,
Понявши з берега човна,
Геть на тріски його побила ,
Лютуючи , як навісна.
Слізьми вмиваючися ревне,
Рибалка море проклина:
«Ох лишенько! погину вже я певне:
Взяло ти в мене мовби душу, —
Я тільки й годувавсь с човна,
В йому була надієнька одна...
Що я тепер чинити мушу?
Бодай тобі на зрадних хвилях більше
Не довелось човна ніякого нести!
Бодай зробилось від калюжі мілше,
Щоб висохло, взялось щоб цвіллю ти!»
Тут хтось до нього обізвався:
Клянеш, рибалонько, дарма
І нарікаєш так на море —
Його провини в тім нема,
Що скоїлось тобі такеє горе, —
У вітрові уся бо сила:
Повіє він — все море спише,
Горами ходе хвиля біла,
Ущух, — то море і не дише...
У його бо нема своєї волі
Од вітру все це зло, —
Якби не він, — безпечно б нам було
На морі, мов на суходолі.
12. Невдаха чабан
Пропала десь ягничка в чабана.
Всі балки виходив чабан, усі яри
Він вилазив із низу до гори,
А не знаходиться вона.
«Але чував я, що святого треба» —
Говорить він, — «гарненько попрохати:
Буває так, що й пособляють з неба,
Аби чогось там їм пообіцяти.
«Ох, Власію!» (святий се звісний над товаром)
Чабан сказав ідучи яром, —
«Направ, який там кат узяв ягничку —
Поставлю я тобі за гривню свічку.»
Не встиг промовити — зненацька
Уздрів того, кого бажав:
В яру ведмідь ягничку доїдав.
Хоч в чабана й була натура хвацька,
Але такого взрівши злодіяку,
Поблід бідаха з переляку
Та свічку обіцявсь вже за п'ятак аж цілий,
Щоб звідти утекти святий йому
дав сили.
13. Брехливий мужик
У ярмарок мужик свиню погнав, —
На гроші він потребу мав,
У нас порядки-бо такі:
Хоч би в яку тобі лиху годину
На податі продай останню товарину —
На те ж по селах скрізь начальники.
Пригнавсь у ярмарок, купців єднає там.
Свиню щосили вихваляє:
«Де іншим до цієї свиням!
Такої іншої і на світі немає!..»
«А чи пороситься вже лешка і по скільки ?» —
Спитався хтось, що надійшов ось тільки.
«Де не пороситься! — На рік по двічі ма' діток» —
Одмовив тут купцеві чоловік:
«У Спасівку, — то приведе самих тобі свинок —
Повір — брехати я не звик! —
На Юра ж, чи на Трьох Святих Отців —
Вже матимеш самісіньких кнурців.»
Купець зареготався:
«Чи не брехня цьому?» — спитався.
«Коли брешу, — то щоб я тут і вмер!»
Почав мужик впевняти.
«Ще більше я скажу тобі тепер:
Купи, то будеш щастя мати:
Кажу ж, що раз на рік, Різдвяних свят,
Свиня ця вже не плоде поросят,
Але чи поймеш віри? — козенят!..»
14. Брехня Брехнею світ пройдеш та назад не вернешся.
Як вже в людей пішов за брехунця,
То хоч би й правду вже сказав коли,
А з брехунів не вийдеш до кінця —
Такії приклади були!
Так і свинар Максим Стонога
З людей все глузував частенько;
Кричить: «Ой вовк! рятуйте, вірує хто в Бога!
Ох лелечко! ох ненько!»
Роботу кинувши тут люди
Біжать до його з косовиці
Бо думають: ніхто не буде
Кричати пробі від дурниці!
Захекались, прибігли,
Але плечима тільки здвигли :
Регочеться свинар: «а що? а піддурив!
Повірили мені!»
«А щоб тебе лихий побив!» —
Сказали люди, — «сам дурніший од свині!»
Та й геть пішли. Максим же так, не раз, не два
Робив, — що кожен вже й до того звик,
Міркує так собі: «Овва!
Обдуриш!..» І не йде на крик.
Як раз почувся голос: «вовк!»,
Ще розітнувсь раз скільки й змовк.
Що се дурниця, думав те усяк,
Хоч се вже й не була брехня:
Увечері того ж бо дня
Знайшли Максимів так кістяк.
15. Лис та кури
Буває і в курей не без клопіт:
Чи мо' з якої там печалі,
Чи був на просо недорід,
Але куріпочки нездужать стали.
Ввесь курник пошесть збила з пантелику,
Півні хвости і гребні поспускали,
Співати весело не стали, —
Не чути зовсім курячого крику.
Лис з випадку цього хотів покористати
І с курника хорошу подать взяти.
Убравсь за лікаря, у руки взяв патику.
До сідала тихенько причвалав
І так розмовоньку почав:
«Як вашу, браття, я біду почув,
У мене серце кров'ю обкипіло, —
Ну мов за рідними боліло
І я що вороги ми — вже забув!..
І гоїти оце прийшов я вас
Дав Бог би помочі у добрий час!
Кому тут треба пособляти,
Прошу мені не гаючись сказати.»
Його старший тут півень припинив:
«Ну, годі, казна-що плескати!
На те за лікаря ти вбрався,
Що їсти вже схотів.
А то чого б за нами ти вбивався?»
16. Лелека
Унадились погані журавлі
До мужика літати в коноплі, —
Наставить мусів він сітки,
Щоб злодіїв скількох спіймати
Й на смерть їх тут же покарати.
Щоб іншим датися взнаки.
В обіднюю прийшовши саме спеку
Між журавлями вздрів лелеку.
Тут став прохать лелека мужика,
Щоб той пустив його з неволі:
«Сам бачиш, птиця я яка, —
Шанують скрізь мене доволі,
На журавлів не схожа я ні трішки
Вживаю гад самий та жаби,
А до зерна ж мені зовсім байдуже».
«Послухати тебе, то тільки смішки —
Мов від дурної чуєш баби.
Мене турбує те не дуже» —
Так відказав мужик лелеці:
«Не злодіяцької хоч ти породи,
Хоч не зробив ти може й шкоди,
Але як з ними ти злигався,
До того ж з ними і впіймався,
То й кинь надію марну всяку:
Скараю мовби й злодіяку».
| |
| Категорія: Художні твори | Додав: Berdyansk (05.08.2013) | |
| Переглядів: 752 |