Невільницький корабель - Художні твори - Каталог статей

Невільницький корабель

Невільницький корабель (З Гейне) І. Добродій мінxер* суперкарго Койк Сидить над рахунком в каюті, Свій крам оціня та складає лічбу, Який з його зиск має бути. «І гума бак добре то й перець не зле — Три сотні тих кухов не жарти! Пісок золотий ще й слоневая кість, На все — чорний крам отже вартий. «Ба Негрів шістсот я оце наміняв Страх дешево на Сенегалі»; І тіло цупке в їх і жили міцні, З заліза немов їх кували. «За їх і намисто, й залізний струмент Давав я, а більш горілчину, — Сот з вісім відсотків на цім би придбав — Аби хоч довіз з половину. «Ба триста хоч Негрів зостанеться з їх У гавані Ріо — Джанейро, — Червінців по сотні від штуки візьму Від спілки Гонзалес Перейро». Зненацька добродій мінхер Ван Койк В рахунках своїх помішався, — Ввійшов кораблевий бо лікар туди, Ван Шміссеном він прозивався. Суха мовби тичка ся постять була, Вугрі йому носа обсіли. «Коханий наш лікарю! — мовив Ван Койк, Чи чорні живі, мої милі?» Подякував лікар за ласку й мовля: «Я мушу сказать, щоб ви знали, Що ночі цієї на чорних помір Зробився таки вже чималий. «Щодня помирало загалом по два, Сьогодні — аж сім дало дуба: Жінок троє й четверо чоловіків — Записана в книзі ця згуба. Їх трупи огледів я пильно тоді ж — Жди кривди від сього народу, Бо з себе вдають оці шельми мерців, Щоб кинуло геть їх у воду. Звелів поздіймати кайдани з мерців І так, як роблю се звичайно, Покидати трупи у море назад Уранці-раненько негайно. А трішечки згодом наверх вирина Акул ціле військо з безодні, — Вони оте негряче люблять м’ясце, І в мене не будуть голодні! Нас стежать вони від тієї доби, Як в подорож вийшли ми нашу, — Сих бестій принаджує труп'ячий дух, Жадоба їх чує сю пашу. Цікаво на се й подивитись бува Як стануть мерця жвакувати; Та ногу, та голову цупить, а тим Зосталось шматки доїдати. Пожерши, зберуться вдоволені всі Кругом корабель обступають Та й вирячать очі на мене, немов За снідання дякувать мають». Здихнувши Ван Койк на сю річ одказав: «Яку ж собі раду нам дати І як од помору ще більшого їх В пригоді оцій рятувати?» Відмовив тут лікар: «ба винні самі Сі чорні, що мруть вони вельми, Бо воздух попсованим духом своїм Геть в трюмі споганили шельми. Багато вмирає їх ще із нудьги, — Сумують бо каторжні дуже, Провітрити їх якби, танців, музик, — За кращі се ліки послуже!» «От лепськая рада!» аж скрикнув пан Койк Мудріший мій лікар коханий І від Арістота, що вчителем був Колись Олександрові даний! Хоча в голови товариства того, Що в Дельвті розводить тюльпани Ученості безліч, — та вам я усе ж За розум дам більшої шани. Музику! музику! нехай на чердак Ідуть танцювати всі чорні! А будуть які сумувати й тоді, — Під пугою стануть моторні!'» II. Блакитний у небі високім намет: Зір безліч зорить серед ночі: Звабливі, розумні, великі блищать Як в пишної дівчини очі. Глядять з високості у море вони, Що ген повилося на милі У сяйво мигтюче, в червоний туман: Принадно так плещуться хвилі. Вітрила на судні невільницькім сплять, Стоїть розрештоване наче; Чердак тільки скрізь ліхтарями горить, З музикою кожне там скаче. Стерничий у скрипочку там виграва. А кухарь на флейті щодуха. До того хлопча торохтить в барабан, У сурму сам лікар наш дмуха. Ось чоловіків та жінок кількасот — Їм свято: крутня до пропаду. Гасають шалено і що підстрибнуть Кайдани бряжчать їх до ладу. Доглядач — веселощам сим голова — Він з пугою не без роботи: Недбалих танцюр раз-у-раз бадьорить, Їм ліків дає від нудоти. І трам-там-та-та-та, і дум-дудуду — Привабив сей ґвалт, мовби чари, З безодень, збудивши з безглуздого сну, Страшидла, морськії прочвари. Півсоннії вирнули з моря наверх Сотнями зубаті акули, Вирячують очі із дива вони: Такого ще зроду не чули. Завваживши мабуть, що снідать було Ще рано — давай позіхати, Немовби ті пащі, що повні зубів, Хотіли вони показати. І трам-там та-та-та, і дум-дудуду Кінця оті танці не мають, — Акули уже з нетерплячки самих Себе за хвостища кусають. Не люблять, здається музики вони, Як кожне такого ж заводу — «Не любить музики», — англійський співець Казав так, — «не вір йому зроду!» І дум-дум дуду! і трам та-та-та! Десь танцям кінця і не буде! На щоглі передній мінхер стоїть, Блага, склавши руки на груди: «Христа задля ради, о Господи, дай Цім грішникам жити чорненьким, — Вони прогрішились – але знаєш ти — Мов діти вони є дурненькі. Життя ох же дай ти їм задля Христа, Що в муках віддав за нас тіло: Як трьох мені сот не зостанеться з їх. Пропало усе моє діло!» *мінхер – пан (спотворене голландське Mynheer)
Категорія: Художні твори \| Додав: Berdyansk (06.08.2013)
Переглядів: 543