«Коли людина ти — зітхни за ним!»

(Як громада Бердянська вшанувала свого знаменитого земляка Трохима Зіньківського)

 Влас КОРЧИК

Народившись 4 серпня 1861 року, він не дожив якихось 45 днів до свого 30–річчя. Попри це його творча спадщина настільки багата, а громадська діяльність була такою активною, що науковці донині аналізують феномен цього письменника, публіциста і фольклориста. Здобуваючи за сприяння Михайла Грушевського освіту в Києві, він мешкав у Михайла Комарова, спілкувався з Оленою Пчілкою, Михайлом Старицьким, Миколою Лисенком; роками листувався з Борисом Грінченком...

Друзі увічнили яскравого представника української інтелігенції надписом на мармуровому камені: «Стражденник син стражденника народа, кришталь з його кривавої сльози, він не згинавсь, хоч як гула негода, і не здригавсь від гуркоту грози. Змагався навіть він з життям самим... Коли людина ти — зітхни за ним!».

Мова про уродженця Бердянська Трохима Зіньківського. Напередодні відзначення 150–річчя від дня народження письменника запорізькому власкору «УМ» зателефонував Сидір Кіраль, доктор філологічних наук, професор Київського нацiонального університету біоресурсів і природокористування. Дослідник творчості Трохима Зіньківського певен, що «така патріотична газета, як «Україна молода», не обмине своєю увагою відкриття меморіальної дошки на честь знаменитого українця у русифікованому Бердянську».

Таки–так: місцева влада не вельми піклується про увічнення своїх земляків, котрі уславили себе як щирі поборники українства. Тому ініціатива місцевих «Просвіти» (голова Володимир Пилипенко) і козаків (отаман Володимир Рибалко) була зреалізована лише 17 вересня, хоча 150–річчя Трохима Зіньківського припало на 4 серпня. За версією заступника міського голови Ольги Яланської, «ліпше було відкрити дошку в День міста». Що врешті–решт і зробили минулої суботи. За участі мешканців мікрорайону Ліски, де народився і 20 червня 1891 року від важкої і задавненої хвороби помер Трохим Зіньківський. Ставлення влади до знаменитого земляка красномовно засвідчило таке: «просвітяни», як і професор Кіраль, хотіли, аби меморіальна дошка висіла на приміщенні школи № 9 зі сторони проспекту, де буває багато людей. Але влада відвела йому місце на закритому шкільному подвір’ї...