| Головна » Файли » Інші статті |
| У категорії матеріалів: 15 Показано матеріалів: 1-10 |
Сторінки: 1 2 » |
Сортувати по: Даті · Назві · Коментарям · Завантаженням · Переглядам
|
«...Галичина та Вкрайна
російська, — писав у 1890 р. Т. Зіньківський, — помінялися ролями. Галичина
стає П'ємонтом культурним Україні російській, а через те й заступницею її і
осередком у культурному житті». Головним змістом цього періоду в історії
української нації було становлення її в умовах бездержавного існування як нації
політичної, що усвідомлює себе як самостійний суб'єкт історичного поступу. В
результаті діяльності покоління «Молодої України» українська культура одержує
можливість органічного розвитку всіх структурних компонентів культури — не лише
художньо-естетичного, а й наукового, релігійного та політичного... |
|
Життя і літературно-громадська діяльність Трохима
Зіньківського нагадує спалах яскравої зорі, яка своїм сяйвом викликає подив і
зачарування. Гортаючи сторінки його творів, читаючи листи, дивуєшся, як могло
статися, що така світла постать, така всебічно обдарована особистість залишилася
поза увагою істориків літератури. Відповідь можна знайти в одному з листів Т.
Зіньківського до петербурзького професора О. Пишна, який в одній зі своїх робіт
зневажливо висловився про українську літературу, відводячи їй роль «провінційного
письменства». Заперечуючи це твердження, Зіньківський писав: «...Звісно,
бездержавність сьогочасна заважує багато розвиткові вкраїнського письменства і
через неї навіть зовсім спинилося письменство вкраїнське в Росії»
Так, мав рацію Зіньківський, зауважуючи, що
відсутність самостійної держави негативно позначається як на духовному, так і
економічному розвиткові того чи іншого бездержавного народу.
|
|
Вступна стаття С. Кіраля до книги «...Віддати зумієм себе Україні»: Листування Трохима Зіньківського з Борисом Грінченком. — Київ; Нью-Йорк, 2004. —520 с. — Упор. С.С. Кіраль. |
 Товариське листування Трохима Зіньківського й Бориса Грінченка, обопільно активне від 1885 р. по 1891 р.(у рецензованій книжці його корпус складає 106 епістол, більшість друкується вперше) і перерване тільки передчасною смертю Зіньківського, репрезентує тип спілкування щирих приятелів і однодумців. Воно було ангажоване передусім взаємним намаганням задовольнити вкрай складну в тогочасну добу потребу формування і зростання індивідуальності, здатної не бути соціальним аутсайдером у чужій, до того ж тоталітарній, державі... |
|
Вступна стаття А. Погрібного до книги «...Віддати зумієм себе Україні»: Листування Трохима Зіньківського з Борисом Грінченком. — Київ; Нью-Йорк, 2004. —520 с. — Упор. С.С. Кіраль. |
|
Трохим Зіньківський (1861–1891) —
письменник-публіцист, чия творчість маловідома широкому загалу, але свідчить,
що це була людина великого розуму, світлої душі, віддана справі національного і
соціального визволення українського народу, яка щиро вболівала за долю
української мови та культури. Зокрема, на думку Т. Зіньківського, головна
ознака кожної нації — це мова, яка є не лише засобом спілкування, а й
«органічним витвором усього життя народного, в ній відбивається, як у дзеркалі,
його душа, його думки, його погляди»... |
|
З 1890 року починається новий період історіософії в Україні. Початок цей
пов'язаний з промовою "Молода Україна, її становище і шлях", яку
виголосив в Петербурзі випускник Петербурзької військово-правничої академії
Трохим Зіньківський (1861-1891 рр.) перед своїми земляками-українцями на
роковинах Тараса Шевченка Т Зіньківський першим вказав, що Галичина
австрійська та Україна російська помінялися ролями. Тому саме
Галичина стає головним культурним центром України. Це зміщення центру
національного ідейного життя з Києва до Львова у 80-90-х роках Х1Х століття було
пов'язане з більш терпимим ставленням політичного режиму Австро-Угорської
імперії до національно-культурних потреб народів... |
|
Збирання, видання та вивчення епістолярної спадщини українських письменників є однією з найважливіших проблем сучасного літературознавства. Пояснюється це тим, що листи — це джерело з'ясування задуму та історії написання того чи іншого твору, літературно-естетичних поглядів, світогляду та творчої особистості письменника, характеристики епохи загалом. Водночас вони дають змогу розв'язати цілу низку проблем, пов'язаних з підготовкою та виданням академічних зібрань творів класиків нашої літератури, справді науковим їх прочитанням... |
|
Вихід у світ дбайливо підготовленої,
ретельно вивіреної наукової праці з українського літературознавства – завжди
подія у науці, вага якої незмірно зростає, якщо йдеться про постать, масштаб
діяльності якої і роль у суспільно-культурному житті України абсолютно
неадекватні рівню знань про неї наших сучасників. Сказане цілком стосується і
до характеристики Трохима Зіньківського (1861-1891) – талановитого письменника,
літературознавця, перекладача, громадсько-культурного діяча кінця ХІХ ст.,
життя якого обірвалося на самому злеті творчих сил і можливостей. |
|
У невеликому гроні національно
свідомих українських інтелігентів Трохим Зіньківський зайняв помітне місце.
Разом з Б. Грінченком та іншими однодумцями він безкомпромісно «ставив перед
українським громадянством нові завдання свідомого українства». Одною з
найбільш животрепетних була проблема піднесення національної свідомості, честі
і самоповаги українців, що пронизувала художню, публіцистичну та наукову
діяльність Зіньківського, його листи. Найглибше ця проблема трактується в
гостро-полемічній публіцистичній статті «Молода Україна, її становище і шлях»... |
1-10 11-15