| Головна » Файли » Інші статті |
Історіософія Трохима Зіньківського
| [ Викачати з сервера (38.5 Kb) ] | 06.08.2012, 10:38 |
Історіософія Трохима
Зіньківського
З 1890 року починається новий період історіософії в Україні. Початок цей
пов'язаний з промовою "Молода Україна, її становище і шлях", яку
виголосив в Петербурзі випускник Петербурзької військово-правничої академії
Трохим Зіньківський (1861-1891 рр. ) перед своїми земляками-українцями на
роковинах Тараса Шевченка Т Зіньківський першим вказав, що Галичина
австрійська та Україна російська помінялися ролями. Тому саме
Галичина стає головним культурним центром України. Це зміщення центру
національного ідейного життя з Києва до Львова у 80-90-х роках Х1Х століття було
пов'язане з більш терпимим ставленням політичного режиму Австро-Угорської
імперії до національно-культурних потреб народів.
Таку точку зору розділяв інший український історик і політичний діяч Михайло Сергійович
Грушевський (1866-1934 рр.), який вказував у статті "Український
П'ємонт", що саме Галичина на рубежі Х1Х-ХХ століть може виконати роль,
подібну тій, яку здійснила в 60-ті роки Х1Х століття провінція П'ємонт
в долі Італії. Вона стала тим центром, навколо якого об'єдналася Італія.
В Україні, відповідно, осередком подальшої розробки української ідеї
стає Львів.
В "Писаннях
Трохима Зіньківського", які присвячені національному відродженню рідного народу, автор закликає підняти
національне питання до рівня
загальнолюдського. Т. Зіньківський розрізняв два типи історіософських концепцій,
в залежності від того, яку роль вони відводять нації. Перший тип виходить з протиставлення нації й людства. Тут в
національній ідеї приписується "партикуляризм", що протистоїть
ідеї абстрактної людини, як космополіту.
Такою вважається політика російської монархії, в якій абстрактна людина є просто людиною Російської
імперії "без роду й народу". На думку Т. Зіньківського, це
трагічно обертається й для російської нації. В "Молодій Україні" Т. Зіньківський підкреслював, що нація, яка
породила деспотів, деспотично поводитиметься і з тим народами, що
потрапили під її владу.
Другий тип історіософського бачення пов'язується Т. Зіньківським з реальним суб'єктом
історичного розвитку, що є результатом діалогу національних культур.
Філософія історії, - на думку Т. Зіньківського, повинна бачити в
народності живу колективну одиницю, яка має свою національну природу. Він
також вважав, що людина без національного почуття не здатна до духовного життя.
Подібним чином Т. Зіньківський вирішує питання про співвідношення націоналізму й
космополітизму. Він вказував, що в чистому розумінні націоналізм мусить бути
під контролем ідей гуманізму, що право любити свій народ, працювати для нього, не є
правом зневажати інші народи. Це однакове ставлення до всіх людей, незалежно від
їхньої національності є гуманістичним космополітизмом. Тому кожна людина
мусить бути космополітом, а істинний націоналізм не суперечить загальнолюдським
гуманним ідеям, тоді це не націоналізм, а варварство. З точки зору Т.
Зіньківського, космополітизм - це ціле, а націоналізм - його невід'ємна
частина.
Дуже суворо оцінюючи стан української нації наприкінці Х1Х століття,
Трохим Зіньківський вважав, що українська інтелігенція зрадила інтереси свого
народу, більше того вона завжди прямувала в інонаціональний, панський табір,
внаслідок чого до 30-х років Х1Х століття практично не існувало української
художньої літератури.
Цікаво, що Т. Зіньківський виділяв п'ять груп української інтелігенції. Першу групу складає
квазіінтелігенція, яка символом культури вважає все
"московське", а московську мову, як раніше польську, сприймає як єдину мову
інтелігенції. Ця група відокремилась від інтересів українського
народу.
Негативно оцінює він і другу групу. Ці, теж російськомовні представники
української інтелігенції, щиро прагнуть працювати для свого народу, але
не розуміють української мови, виявляючи свою зневагу до самого народу,
думають що саме вони виражають його душу, їх Т. Зіньківський вважає
перевертнями і запроданцями.
Третя - це так звана "гармонійна" група. її складають, на думку Т. Зіньківського,
ті, хто намагається гармонізувати, поєднати в собі російське й
українське. До цієї групи він відносить М.В. Гоголя. Всі ці "гармонійці"
обманюють себе, бо "московське начало" придушує українську душу,
спрощує національну культуру.
До четвертої групи він зараховує тих, хто пише українською мовою, але під
виглядом "українофільства" підкреслює досягнення, які начебто були принесені
українцям Петром та Катериною. Цю групу Т. Зіньківський
називає."химерною" українською інтелігенцією.
Нарешті до п'ятої групи Т. Зіньківський зарахував тих, хто, зважаючи на загрозу
міжнаціонального розбрату, називають себе космополітами. Неважко зрозуміти, що
мається на увазі в першу чергу вчення М Драгоманова, який, на думку Т.
Зіньківського, дійшов до зневаги національних інтересів заради економічних. Але, разом з тим, він, як і
Драгоманов, ідеалом державного устрою вважав Швейцарську конфедерацію.
Головною ж задачею справжньої національної інтелігенції Т. Зіньківський
бачив діяльність, спрямовану на політичне звільнення українського
народу, що сприятиме в майбутньому великому культурному підйому.
Погляди Т. Зіньківського стали підґрунтям для історіософії М. Грушевського,
який теж вважав, що на рубежі Х1Х-ХХ століть новою "духовною
столицею" став Львів. Протягом 19 років після 1894 року діяльність М.
Грушевського була пов'язана зі Львівським університетом. Він очолював
кафедру "всесвітньої історії зі спеціальним оглядом на історію Східної
Європи". Михайло Трушевський - автор дев'ятитомної "Історії
України-Русі" та шеститомної "Історії української літератури".
На цьому ґрунті сформувалась його історіософська концепція, в якій відчутно
поглиблюються і проблеми філософії національної ідеї. Історіософські
погляди М. Грушевського формувались під впливом ідей Е Дюркгейма, М.
Вебера, Л. Леві-Брюля.
| |
| Категорія: Інші статті | | | |
| Переглядів: 892 | Завантажень: 203 | |