Повернення епістолярію Зіньківського та Грінченка

Збирання, видання та вивчення епістолярної спадщини українських письменників є однією з найважливіших проблем сучасного літературознавства. Пояснюється це тим, що листи — це джерело з'ясування задуму та історії написання того чи іншого твору, літературно-естетичних поглядів, світогляду та творчої особистості письменника, характеристики епохи загалом. Водночас вони дають змогу розв'язати цілу низку проблем, пов'язаних з підготовкою та виданням академічних зібрань творів класиків нашої літератури, справді науковим їх прочитанням. По-перше, хронологічне розміщення листів одного письменника та коментарі до них далеко не завжди формують повну уяву про причини та обставини їх написання, коло тем та проблем, описаних у епістоляріях. По-друге, видання подібного роду вимагають уникнення різночитань текстологічних розбіжностей, а текстологічна точність для них — невід'ємна умова і ознака справді наукового підходу до публікації. Однак підстави такого роду матеріалів у нас розроблені ще недостатньо і потребують пильної уваги вчених. Саме з огляду на це рецензоване видання, підготовлене С. Кіралем, заслуговує на особливу увагу.

Видруковані у збірнику матеріали охоплюють не лише листування Т. Зінківського та Б. Грінченка, а й О. Огоновського, М. Кононенка, Д. Мордовця, В. Лукича, М. Грінченко, Б. Кутиловського, В. Александрова, Г. Зіньківської та інших осіб, неопубліковані рецензії Б. Грінченка та Т. Зіньківського. Ці невідомі архівні матеріали споряджені переднім словом А. Погрібного та вступною статтею й археологічною передмовою С. Кіраля, які доповнюють і розкривають не лише зміст листа, а й глибше та всебічніше характеризують епоху, в якій жив і творив той чи інший автор, його життєві принципи та ідеали. Вони окреслюють знаковість постатей Т. Зінківського та Б. Грінченка у суспільно-політичному та культурно-літературному русі другої половини XIX ст. як сподвижників української національної ідеї. Це виявляється в тому, що своєю діяльністю вони «будили заснулі серця» українців, будили, щоб утверджувати Україну серед народів світу як рівну серед рівних. Узагальнюючи зміст друкованих матеріалів, А. Погрібний та С. Кіраль наголошують, що Зіньківський та Грінченко постають з них як люди, ідеї яких випереджали свій час, свою добу — поступальний розвиток української нації вони розуміли як невід'ємну складову духовного життя та суспільно-політичного становлення народів Європи. Тому-то, скажімо, за Зіньківським завжди стояли «пласти, явища, симптоми й тенденції широкого тогочасного суспільно-політичного життя». Листи ж Зіньківського та Грінченка характеризують їх як надзвичайно вимогливих до самих себе і до інших, принципових, послідовних і далекоглядних українців, котрі завжди були непримиренними до будь-яких проявів байдужості, недбальства, ліні та браку самоповаги, тому й підганяли нашу інтелігенцію до праці як диктатори. «Ми самі винні в тому, що у нас досі нічого нема! ...Ех! Нема у нас такого, щоб умів одразу усім дати доброго потилишника, розбуркати сили і погнати могутнім словом до праці», — пише Б. Грінченко своєму другові в листі від 25.Х.1988 року. Тому листи, слушно зазначає С. Кіраль, — важливе джерело «відомостей про національні змаги провідної верстви у царині утвердження й розвитку української літератури, культури, мови, науки, її протистояння різним українофобам-колонізаторам», адже в них «відбився складний процес визрівання й усвідомлення провідною духовною верствою ідеї незалежності України», в них — ключ розуміння творчої особистості письменника у взаємозв'язках зі становленням епохи.

            Дібрані матеріали також розкривають морально-етичні основи не лише взаємин, духовний світ, життєві принципи та ідеали двох письменників, а й характеризують морально-етичний зміст, основні спрямування суспільно-політичного та історико-культурного поступу доби. В одному з листів до Т. Зіньківського Б. Грінченко застерігає свого друга, що листи до нього «не вільні од цензури». Лише одна деталь. Але яка промовиста! Як багато стоїть за нею! Подаючи її у зв'язку з іншими листами, спогадами, коментуючи їх, С. Кіраль чітко окреслює коло проблем і характер взаємин діячів культури та літератури другої половини XIX ст., жорстокість обставин, у яких їм доводилося жити, неймовірну працьовитість, витримку, силу волі, цілеспрямованість і високе самовладання за нелюдських утисків, переслідувань, цькувань, матеріальної скрути.

            Нам досі так мало було відомо про діяльність Б. Грінченка на посаді завідувача двокласної школи у с. Нижня Сироватка поблизу Сум (у примітках помилково зазначено, що нині це Харківська, а не Сумська обл. — О. В.), С. Кіраль не просто уважно дослідив цей період його життя і творчості, на багатьох конкретних досі невідомих чи то маловідомих прикладах, докладно окреслив грані його педагогічних поглядів, морально-етичні витоки та багатовекторність його педагогічної, культурно-освітньої, літературної та громадської діяльності, а й поставив цілу низку проблем для майбутніх дослідників. Листи, відповідно, суттєво доповнюються іншими архівними матеріалами, спогадами М. Загірньої, укладеним Б. Грінченком списком своїх, М. Загірньої та Т. Зіньківською рукописів, надісланих до цензури, редакцій журналів, альманахів, видавництв та окремим особам, опублікованими в «Додатках», бібліографічним, іменним, географічним та іншими покажчиками. Не зайве зауважити, що такі підстави публікації листів — вагомий внесок С. Кіраля в наукову розробку підготовки подібних видань. Це громадянський урок для нашого вчительства, науковців, письменників, культурно-освітніх та громадських діячів. Скільки з них виправдовує свою бездіяльність то браком коштів, то несприятливими умовами. Причина ж тут — у відсутності усвідомлення обов'язку перед своїм народом і часом, в отому обивательстві, що затягло нас у трясовину скніння, самовиправдання і тихого існування. Зіставмо духовний світ, громадянські та ідейні запити Т. Зіньківського та Б. Грінченка і обставини, за яких вони дорогою ціною, але вміли плекати і здійснювали свої грандіозні плани національного відродження України. Невже переслідуваному сільському вчителеві або статисту Б. Грінченкові та слухачеві Військово-юридичної академії в чужині Т. Зіньківському було легше, аніж нам сьогодні? Та й сподвижницька праця упорядника і видавця рецензованого збірника переконливо засвідчує, що й ми сьогодні можемо й маємо працювати так, як працювали на ниві національної літератури, культури, науки, освіти і громадського життя Т. Зіньківський та Б. Грінченко. А їх ідеї, життєві принципи та ідеали, розуміння мети, смислу і цінності життя повинні прийти в сучасні українські школи, гімназії, ліцеї, коледжі, університети, наукові заклади і стати там грунтом формування світогляду нових поколінь українців, які також зуміють «віддати себе Україні».

            Вагоме значення праці С. Кіраля визначається, як уже говорилося вище, й розробкою глибоко наукових підстав подібного роду видань. Розлогі, побудовані на архівних джерелах, коментарі, додатки, ілюстрації, покажчики, оцінки, враження, спогади дібрані упорядником так, що вони складають сукупність поглядів і тих, про кого йдеться в них, і самого упорядника, на те чи інше питання, на ту чи іншу проблему. Взаємодоповнюють і взаємопоглиблюють одне одного, висвітлюють зміст одного через зміст іншого, становлячи єдину ідейну та світоглядну цілісність. Зрозуміло, що в академічних видання творів письменників не можна подати усієї сукупності листів адресанта і його адресатів. Але це успішно можна зробити у коментарях, додатках, різного роду покажчиках тощо. Завдяки сформованому підходу вченого до розв'язання даної проблеми стало можливим висвітлення діалектики взаємозв'язків письменника і суспільства, суто українських морально-етичних основ буття, джерел формування духовного світу, життєвих принципів й ідеалів, і то не лише Б. Грінченка та Т. Зіньківського, а також їх родин, друзів, оточення.

            Відомо, що обставини життя Б. Грінченка у Нижній Сироватці були нестерпними. Побутові умови, постійні доноси місцевого священика, законовчителя Лавренкова (!) та сторожа, суворий контроль за листуванням, матеріальна скрута (через брак коштів не завжди міг поїхати навіть до Сум аби забрати рекомендовані листи) тощо не зламали його. На основі дібраних і опублікованих матеріалів С. Кіраль вдало, глибоко і усебічно розкрив зміст отієї волі до життя, отого бажання віддати себе Україні. Це і уміння піднятися над обставинами та часом, підпорядкувавши їх собі, і усвідомлення необхідності цілеспрямованої роботи на задоволення духовних потреб широких мас в культурно-освітньому, громадському та історичному поступі нації як моральних основ усієї своєї педагогічної, літературної, перекладацької, видавничої, наукової, суспільно-політичної діяльності. Саме тому в цей час він береться за організацію художньої творчості та культурно-освітньої діяльності вчителів, на місцевому матеріалі пише оповідання «Без хліба», працює над іншими художніми творами, перекладами праці Спенсера «Виховання розумове, моральне і фізичне», а разом з дружиною — казок Л. Толстого «Бог правду бачить, та не скоро скаже», «Чим люде живі», пише науково-популярний нарис «Джон Броун — перший борець за визвіл американських невільників», переймається виданням українських народних дум, власних обробок та переспівів народних казок, «Слово о полку Ігоревім», збірки пісень та оповідань «Під сільською стріхою», разом із Т. Зіньківським обговорює насущні питання літературного життя, видавничі справи, завдання культурно-освітньої роботи в широких народних масах, морально і психологічно підтримуючи один одного.

            Зримо окреслено в збірнику й діяльність Т. Зіньківського на другому полюсі суспільного життя. Слухач Петербурзької військово-юридичної академії Т. Зіньківський, насамперед, не забуває, що він — українець. Відтак усіляко підтримує всі починання Б. Грінченка, докладає немалих зусиль для пожвавлення українського життя, пропаганди української літератури та культури в російській столиці, дає рішучу відсіч російському театральному критику О. Суворіну щодо його «батьківських порад» про обов'язкове введення до репертуару театральних труп М. Кропивницького та М. Старицького п'єс російських драматургів, готує граматику української мови, бібліографічний покажчик з українськоїм мови, історію української літератури, видає збірку власних оповідань «Малюнки справжнього життя», виступає з блискучими відчитами «Тарас Шевченко в світлі європейської критики» та «Молода Україна, її становище і шлях» тощо. Завдяки цим матеріалам, які доповнюють, уточнюють, пояснюють зміст листів, С. Кіраль наголошує, що морально-етичний, психологічний та філософський зміст розуміння Т. Зіньківським та Б. Грінченком гасла «...Віддати зумієм себе Україні», яке стало основною і визначальною прикметою їх національно-громадянської позиції, життєвих принципів та ідеалів, усього змісту їх багатогранного життя і творчості, полягає в усвідомленні того, що Україна потребує не слів, а дієвої праці за будь-яких обставин.

Висвітлення цих та інших питань на сторінках укладеного і виданого С. Кіралем збірника допомогло йому не лише поглибити, розвинути і конкретизувати ідеї своїх попередніх праць, присвячених Т. Зіньківському, а й спрямувати їх у сучасність. Приклад сподвижницької праці Зіньківського та Грінченка чи то в умовах сільської школи, чи то навчання у військових навчальних закладах, результативність цієї праці простежуватиметься через взаємозв'язок явищ, всеохопніше, глибше і змістовніше характеризуватиметься творча особистість письменника, національна своєрідність літературного поступу, ідейний рух доби, викликатиметься постановка і розв'язання цілої низки нових текстологічних, джерелознавчих, літературознавчих, видавничих та інших проблем.

Олексій ВЕРТІЙ,

кандидат філологічних наук.