. А. Зіньківський * до Г. Т. Сервіковської*

...або візьму Шевченка. За писання в Аральських пустинях йому грозило протягом кари ще, може, літ на десять. Не можна сказати, щоб каторжна жизнь була Шевченкові любою, однак він писав, носячи книжечку свою за халявою, і от що каже:

Нехай, як буде, так і буде,

Чи то плисти, чи то брести, 

Хоч доведеться розп’ястись,

А я таки мережить буду

Тихенько білії листи.

Він не міг не писати, він мусив задовольняти будь-якою ціною потреби душі, без цього для нього не було жизні, не було щастя, як ви кажете, личного щастя.

[1884] p., Умань.

*Сервіковська Ганна Тимофіївна — дружина Т. А. Зіньківського

Б. Д. Грінченко до Т. А. Зіньківського *

Авторитетом же Шевченка тут, мені здається, не можна давити, раз, через те, що «абсолют-авторитету» нема, а друге, через те, що ми маємо масу доводів, що Шевченко у своїх останніх віршах справдив вищенаписане про неістнення «абс[олют]-авт[оритету]». Під впливом думки про черпання з церковнослов’янської мови і десяти років неволі, за котрі він мусив добре зіпсувати свою мову, живучи на чужині, не балакаючи, не читаючи і здебільшого не пишучи по-українськи, Тарас добре-таки погрішив у останніх творах перед укр[аїнською] мовою, і наведені тобою вірші доводять це не потроху. Шевченко пише радуйся замість радій — невже ж відціля вивод, що і ми мусимо помилятися за їм укупі і замість свого радій тягти за хвіст чуже радуйся? Не думаю. Що ж до останніх слів, про котрі ти кажеш, то про їх треба багато казати, щоб довести непотребу і незаконність вживання їх у нашій мові, а для цього в цьому листові дуже мало місця 1.

19 серпня 1886 p.. Херсон

1 Цей лист Б. Д. Грінченка є відповіддю на лист Т. А. Зіньківського від 5 серпня 1886 р. (III, 38224), в якому він писав, що загалом згоден з зауваженнями Б. Д. Грінченка щодо мови збірки «Порвані струни», «З деякими твоїми увагами, — продовжує Т. А. Зіньківський, — я б не згодився. В число кацапизмів ти поставив: «муза», «возглащу», «немощен», «пригожа», «розгадати», «затаїти». Таких термінів, як муза, поет, елегія та інше, уживаних в усіх мовах, трудно поминути, особливо коли більшу частину їх ми не можемо замінити з рідної мови. «Возглашу» та «немощен» — церковної мови вплив. Отже, чи до речі позичатись нам в церковній мові, не важко буде відповісти, що коли позичати то позичати, іменно з церковної, яко корня. Наконець, і Шевченко уживав часом церковнослов’янізми, хоча би: Радуйся, ниво неполитая! Радуйся земле, неповитая квітчастим злаком. «Пригожий», мені здається, вживається так само, як і «гожий». А «розгадати» — «затаїти» — слова, котрі обопільно властиві як великоруській, так і українській».

Т. А. Зіньківський до Б. Д. Грінченка

На роковини Ш[евченка] я взявся скомпонувати рефератик — «Шевч[енко] в світі європейської критики». Знаєш, що Шевченка німецька критика трактує як світового генія, котрих по пальцях перелічити, буквально! Хоч у мене і була колись брошурка, здається, така: «Ш[евченко] в «европейской критике», але така хирна і наче з чужих слів скомпонована, а не по джерелах, що певного і хоч скільки-небудь вірного зрозуміння, як Європа трактує нашого батька, не можна мати. Я обмежуюсь в своїй роботі тільки німцями: Обрістом, Franzov’oM и Каверау; французом Дюраном; поляками: Равитою і Баттагліа і скількома слівцями (на що тільки ми і здобулись у їх) ро[сіян] Добролюбова, Пипіна і Бєлінського, між тим коли в євр[опейській] критич[ній] літературі Шевченкові присвячено цілі монографії (Обріст, Franzov, Battaglia, Дюран). Я було хотів дізнатись, що говорять в одному англійському журналі, та цього журналу тут і не дістати. Навіть поки здобув Franzova, то цілу одіссею витримав.

7 лютого [1889] р.

T. A. Зіньківський * до Б. Д. Грінченка *

Реферат я свій прочитав на вечорі 25 лютого у Б[еренштама]. Народу було чимало: були із росіян Пипін, Семевський і деякі ін. Пипіну я комплімент сказав в рефераті за послідню його оцінку Ш[евченка] 1.

Скінчились репліки по моєму реферату. Через який час один студент, здається Д. (як ще пили чай до читання усякого, мені кинулось у вічі його обличчя — мені дуже нагадало воно Гоголя), про[читавши] з книжки «Братнє послание», додав до його слівце — поетичне revue на українську історію, на її діяча «козака» і дуже хороше зв’язав борню козацьку за волю з теперешнім духовним рухом українським, піднятим так Тарасом...

Коли Б[еренштам] говорив про потребу здійняти з маски Шевченка посмертний портрет (котра тут же була виставлена на тій самій китайці, котра була в труні) — бронзовий знімок, щоб виставити його в Шевченковій хаті (коло могили), О[....]2 сказав (по-українськи), що, бувши в сій хаті, він бачив там тільки один рушник, і тому-то було б добре, коли б укр[аїнські] жінки взялись вишити скілько можуть (тут було скілько жіноцтва, що й обіцялись).

На маску зібрали 72 рублі, і вже заказано (коштуватиме 75 руб).

Побалакав я з Б[еренштамом] про твоє бажання видавати метелики з Шевченка, але він неохочий на се — йому не подобається видавець Гомолинський, котрого він зна як шахрая. (Вийшла якась історія, що він знав про листи і роботи, переслані комусь Драгом[ановим] — він просто прийшов та й каже: коли мені не даєте стілько чи стілько — то я «донесу»). Мусили йому дати. Отакий молодець!..

«Кобзаря» я бачив — те ж саме, що і в виданні р. 1884. Вірш в один стовпець — може, через те й дорожче — більш паперу. Видання куплене Іогансоном (Київ), там і друковано.

Бер[енштам] хоче тепер видати ілюстрованого «Кобзаря» всього і дешево. Він єднав до сеї роботи Мікешина, але розійшовся — Мікешина він зна теж за шахрая і тому боявся вклепатися. Єднав потім Кримського (вороніжсь[кого] українця і трішки українофіла), щоб під його доглядом взялась до роботи ціла купка малярів — але і тут вийшло на пшик — Кримський 3 дуже взяв управо чогось і ознайомив, що він тепер ворожий українській ідеї. Тепер Б[еренштам] думає зійтися з Рєпіним. 

1 Див. «Вестник Европы», 1888 p., № 3.

2 Щось закреслено.

3 Йдеться про воронезького маляра, який не мав ніякого відношення до А. Ю. Кримського — видатного радянського вченого.

Сей тепер кінча хороший портрет Шевч[енка] задля «Хати» і скоро скін-/111/чить — то Б[еренштам] дума до ілюстрування притягти його. (Шевченкове поличчя Р[єпін] узявся зробити за дуже маленьку ціну — за 200 карбованців).

...писав мені якось (наче в січні) М. Ф. Комар 1, чи не краще прислати альманах у Бурх 2, бо в Одесі навіть «приказки» його заборонив цензор Suasponte, не посилаючи у Бурх. Я описав йому тоді, як се можно, щоб висилав мені. Потім я пізнався з Балашовим (друкарем) і розбалакався про се. Він і каже, що буцім хороший приятель с Гл[авным] нач[альником] по д[елам] п[ечати] і тільки через се «Кобзар» і побачив тепер світу (його мали друкув[ати] у Бал[ашова], і, по правилам, друкарня мусила в цензуру подавати).

Про публічне святкування дня 26 л[ютого] — як торік і завжди до сего — ніхто не попіклувався! Хотів за се було взятися доктор П. 3, та занедужав несподівано на сей час, і діло не пішло. Одписуй швиденько. Бо коли ще й ти гаятимеш, то нам балакати доведеться дуже не швидко.

4(16) березня 1889 p., [Петербург]

Б. Д. Грінченко * до Т. А. Зіньківського

Б[еренштамові] не подобається мати діло з Гомолинським, але хто ж йому став на заваді, що він сам не видає Шевченка метеликами*. А друге: хай Гомолинський і шахрай, як він каже, але ж він може довести книгу до народу, а ми ні, та ще й те: коли Г[омолинський] шахрай, чому добрі люди не візьмуть до своїх рук видавницьке діло? Чому мусимо ми удаватись з своїми рукописами до Гомолинських, а не до Б[еренштамів]?

* Б. Грінченко пропонував видавати дешеві, доступні видання творів Т. Шевченка та заперечував проти видання дорогого ілюстрованого «Кобзаря», який хотів видати В. Беренштам (див. примітку 1 до листа Т. Зіньківського до Б. Грінченка 7 лютого 1890 p.).

Вони гарні люди, оці Б[еренштам]и, та на лихо собі трохи /112/ чудні: і самі мало роблять, і другим не дають робити. А ще це: чому «Кобзар» з 75 к. подорожчав до 1 крб.? Чи то ж значить заповіту батькового Тарасового слухати? Де ж таки у селянина карбованець на книгу знайдеться?

Я вилічував і впевнивсь, що «Кобзар» можна видати за 50 коп. і мати бариші ще. Чи то ж не могли вони самі видати, не віддаваючи якомусь там Йогансонові... Тепер хочуть видавати ілюстрованого «Кобзаря». Дуже, дуже добре діло... Ілюстрований «Кобзар», хоч який дешевий, буде для села дорогий: селу треба «Кобзаря» за четвертака (думаю, що й цього можна досягти) і треба метеликів... Чи не сказав би ти про все це Б[еренштамові]? Бо так думаю я не один, і здається мені, що треба ж колись і бурхівцям 1 запитатися у селюків, чи бажають вони, щоб їх поета однімано у їх дорогою ціною та ще дечим.

18 березня 1889 р.

Т. А. Зіньківський до Б. Д. Грінченка *

Що «Кобзар» дорогий, будучи так виданий, як є, нема що й казати.

Надруковано 10. 000 і віддано се за 5. 000 крб. Певна річ, якби пани видавці самі друкували та потім віддавали на комісію, то можна б було таке видання і по 50 коп. віддавати, бо, нема що казати, п. Йогансон не менший шахрай, як і кожен Гомол[инський], бо споганив видання. Я хочу написати про се в «Новостях».

Беренштамові прислано із Праги «Humoristicke listy», на першій стороні котрих поличчя Тарасове і маленька згадка. Се уміщено на бажання одного українця закордонного, що прислав Б[еренштамом] і листи, де каже, що він прохав надрукувати се число (11) в більшім числі примірників, щоб можна було українцям їх придбати. Ми тут зібрали 8 карбованців і послали туди, щоб на всі сі 8 крб. прислано нам сіх «H[umoristicke] l[isty]» (число щось 15 крейцарів). Я одіслав сі гроші і коли одержу, то пришлю тобі (се младочеський орган і дозволений в Р[осії]). Як його було писати до п. видавця? Вже не по-російськи, крий боже. По-німецьки — теж не випадало, вважаючи на чеське ворогування до всього німецького, то я вже з гріхом пополам узяв до його по-французьки, бо ж, кажу, писати до «братів слав’ян» по-російськи, значить признавати за ними ту роль всеслав’янську, яку вони собі намагаються придбати...

30 березня [1889] p., Петербург

Т. А. Зіньківський до Б. Д. Грінченка

Ти все до мене пристаєш, щоб я відіслав реферата про Шевченка до «Зорі» (1). Мушу тебе послухати, і я все збираюсь, та коли ж мої збори до чого-небудь — гай, гай які довгі — та треба переложити в ньому на українську мову деякі уступи — цитати з російських критиків — Бєлінського, Григор’єва, Добролюбова, Пипіна тощо, які я задля громади української в Петербурзі з приміткою росіян не важав за потрібне перекласти; відсилаючи до друку в Галичину лишати текст російський — теж не сподоба.

25 липня 1889 р.

1 T. A. Зіньківський свій реферат під назвою «Національне питання в Росії» опублікував в журналі «Правда», 1889 р., т. З, № 9, стор. 204, 205, 213, 214 за підписом Т. Звіздочот. Реферат цей був виголошений в шевченківські дні 25 лютого 1889 р. в Петербурзі.

Джерело: ІЗБОРНИК