Діяльністю Ратушного, Балабапа-Вітенка, Рябошапки, Цимбала, Вітряченка, Кондрацького й иньших штундовий рух широко розлився по Херсонщині. Опріч згаданих місць к 70-му року штунда визначилася ще в Петрівці (Одеськ. п.), де проповідував Петро Вовкаж, в с. Явкині (Хере, п.), в Кривім Озері, Обознівці; Ігнатівці, Лелеківці, Ісленівцях, Лисій Горі, Миколаївці, Помошній, Піщанім Броді і в Глиняній Єлисаветського п. Сей рух у Херсонщині, як і всякий релігійний рух, був спершу до 69 та 70 р. тільки протестом супроти неморальності й неладу в церкві (такий колір мали й німецькі лояльні «Stunden») і спершу обмежився на тому, що читано й тлумачено св. письмо та виявлялося бажання жити по братерському та додержувати в житті науки Христової.

Але раз збуджено критичну думку в народу; вона вже не вдовольнялась сим легеньким протестом. Незабаром український релігійний рух завоював собі найважніші принципи протестантства, а саме баптизму: непризнання таїнств, непризнання святості ікон, молей, святих: основа віри — Євангеліє та апостольські послання, непризнання постів та обрядів православ’я, молитов за живих і померлих, святості хреста.

Що сих принципів вже тримались у Ряснополю, Ігнатівці, Основі й інде, стало відомо 1867 року, а справді вони стали вірою їх далеко, мабуть, раніш. Про те штундарі боялись спершу явно виступати і крились. В жовтні 1865 р. о. Стойков знаходив у «непевних» Основян ікони і при йому віддали шану. Лютого 1866 р. він же пише до консисторії, що «непевні» згодились ходити до церкви, говіли у великий піст і причащались. Як благочинний о. Кіряков, що розмовляв з Ігнатівцями і вмовляв кинути «лесть» німецьку, постерігши в їх релігійних піснях, що їх казав собі співати, німецький виголос, вони говорили, що мають з Німцями лиш справи господарські, а голос пісень перейняли від Основців. У Основі же на зборах справді бувають Німці, і Основці теє бувають у німецьких кирках. Основці собі свідчили, цю Німці у їх були гості, —не вигонити же гостей — а до кирки ходили лиш з цікавості. Року 1867 о. Киріяков писав до єпархіального начальника про свої «умовляння»: «я сам часом аж плакав, і дехто з їх плакали і казали, що вони ніколи не були відступниками від своєї віри, що у їх нема ніякої нової науки і через те вони й не можуть сказати, звідкіль і від кого вони перейняли її і що вони збираючись по господах, нічого за собою не знають опріч, що читають св. Письмо та співають духовці вірші. Про те Ратушний на моє питання, чому на зборах своїх не хрестяться, відказав, що роблять се задля того, щоб відрізнити свої зібрання від (молитви) в церкві; очевидно, що викручуються. А про свої визнання перед слідчим казали, що нічого такого не говорили і нічого того за собою не чують. Раніш того в лютім 1867 р. Основянам, Ігнатівцям та Ряснопольцям допит робив Одеський справник і сей на ці отакі сього допиту писав губернаторові, що вони в дерне ходять, іконам не молять ся і не визнають жадних образів православних. Тоді же Ратушного, його і й деяких інших арештовано іі почало ся слідство) Се мусіло вельми налякати штундарів спершу, і через юно, чому вони затялись перед попом. Лиш що до гів дехто завважае, що трапляється робочої доби на и пу працювати на самому сухому хлібові і через те іноді не держались посту в середу та в п’ятницю нечности. При сьому вони жалкували, що, за проїзду ( в жовтні 1867 р.) преосвященного через Ряснопіль, їх не було дома і що вони б хотіли з ним поговорити 15 січня 1868 р. піп ряснопольський (Ночачевський) писав архієреєві, що штунди на все згоджуються і доводять, що вони справжні християни (себто православні); але се одне лиш бажання улестити священика й заспокоїти його. Потім, сказавши після першого переходу, бачачи, що їх не засилають одразу на Сибір продержавши арештованих який час, повипускали, Херсонські штунди стали виступати сміливо і одверто, і коли схаменувшись адміністрація взялась до репресії було вже пізно. Проте штунди херсонські до 1869—70 р ще формально не поривали з церквою православною і ходила до церкви, хрестилися у попів, причащалась держали ще по хатах задля ока ікони то що. Так, Кондрацький ще 1870 р. зі своїми учениками (коло Ахинчетки) бував за сповіді і причасті, не постував лиш опріч Страшного тижня, теж і не хрестився. Рябошапка ще 1868 р, висидівши в холодній 7 тижнів, згодився висповідатись і запричаститись у Вільшанського попа після «увіщання» попа Лобачевського, хоч се він (Рябошапка) зробив з примусу, бо як спитали ся в його чому він не сповідав ся у свого (любомирського)попа, Рябошапка відказав: «вільшанський піп дуже розумній, а там ще пішло наперекір, а по слову Божому не треба сповідатися у попа. Одначе і формальні зв’язки його незабаром порвано було: штунда зовсім одрізняється в окрему церкву з окремою організацією на кшталт баптизму.